Розділ III

Розквіт міста в другій половині ХIХ століття

«З вигляду Одеса точнісінько американське місто: красиві широкі вулиці, та до того ж прямі; невисокі будинки (у два-три поверхи) — просторі, охайні, без всяких химерних прикрас; уздовж тротуарів наша біла акація; ділова метушня на вулицях і в лавках; квапливі пішоходи; будинки і все довкола новеньке з голочки, що так звично нашому оку; і навіть густа хмара пилу обкутала нас немов привіт з милої нашому серцю батьківщини, — так що ми трохи не пролили вдячну сльозу, ледве стрималися від міцного слівця, як то освячено добрим американським звичаєм.".
Марк Твен «Простаки за кордоном» 1867 р., Одеса.
§12

«Одеса — золоте місто»

«Південна Пальміра» — найбільше місто ...
Одеське пиво — переможець міжнародних конкурсів?

Факти свідчать:

Перші водопроводи в Росії
У XVIII ст. влаштовуються потужні палацово-паркові водопроводи в Петергофі, Царському Селі, Стрельні. Масове будівництво водопроводів на території Росії відбувається у середини Х1Х — початку XX ст.

Будівництво водопроводів у Росії

У посушливому 1873 населення Одеси змушене було купувати воду у водоносів за надмірно високу ціну — 10 руб. за відро. Прісну воду привозили до Одеси баржами з Херсону. У тому ж році запрацював Дністровський водогін і напруженість із забезпеченістю водою дещо зменшилася.

З книги «Чиста вода» Міклашевський Н.В., Королькова С.
http://ecoflash.narod.ru/likbez8.htm

Ціна води:
В 1796 році відро води коштувало 10-15 копійок, в той час як фунт м’яса коштував 20 копійок.
Нащо хуторян лишили дому?

З передісторії появи водопроводу в місті Одесі:

Iснує легенда, ніби Рішельє, спростовуючи поширену серед оточення Катерини II думку про те, що місце для забудови майбутнього міста вибрано невдало, оскільки тут мало прісної води з річок, сказав французькою: «Assezd’eau». У перекладі ця фраза означає: «Води достатньо». Якщо цей вислів написати російськими буквами (асседо), а потім прочитати справа наліво, то виходить криптограма, що розшифровується як «Одеса».
Зараз важко повірити у достовірність цього факту, як, зрештою, і спростувати його, але навіть якщо це дійсно було, усе одно ніяк не можна погодитися із таким поспішним висновком герцога, бо в Одесі з самого початку дійсно не вистачало прісної води. Воду в нашому місті доводилося шукати і добувати. У цій місцевості так звана зашкурна вода, або верховодка, у теплу пору року випаровується. Тому потрібно було копати глибокі колодязі в пошуках води, що скупчилася у вапняках. Спочатку рили колодязі переважно в тих районах, де ґрунтові води залягали на порівняно невеликій глибині, але незадовільна якість колодязної води, її недостатня кількість і пов’язана із цим дорожнеча спонукали адміністрацію міста і приватних підприємців шукати шляхи надійнішого способу забезпечення жителів водою. У дворах будинків почали встановлювати цистерни (криті зацементовані басейни), у які по ринвах і гончарних підземних водоводах стікала дощова вода. Не могли задовольнити потреби у воді населення Одеси, а також кораблі й обози, які постійно прибували у місто, і фонтани. Це були струмочки, що вибилися із глибин і збігали по прибережних схилах до моря (біля цих джерел виникли три хутори — Малий, Середній і Великий Фонтани). Уже незабаром після заснування міста стало ясно, що тільки спорудження водопроводу може вирішити проблему водопостачання.

http://odesskiy.com/chisto-fakti-iz-zhizni-iistorii/v-odesse-vsegda-ne-hvatalo-vody-ili-istorijapojavlenija-vodoprovoda-v-gorode.html

Важкі труби

Факти свідчать:

  • У кінці п’ятдесятих років XIX століття в місті налічувалося 875 цистерн. Деякі домовласники заробляли на продажу дощової води до шести тисяч рублів за рік.
  • Джерело «Великий Фонтан» давав 840 бочок води за добу (кожна бочка вміщала в себе 30 відер води), «Рашковський» — 602, два джерела Середнього Фонтану — 659 бочок.
  • У 30-х роках позаминулого століття Одесу забезпечувала водою також артезіанська свердловина глибиною близько 100 метрів, пробурена у Водяній балці (прообраз нинішніх свердловин із надбудованими бюветами).

З газети «Одеський вісник» за 1831 рік.

Звернення одеської бідноти до магістрату із проханням про проведення води з джерела «Великого Фонтану», 1808 р.

«Від Фонтана почерпнуть люди прохолодну воду, втомлений старець пожвавить засохлі вуста свої, жителі рясно скористаються для свого насичення, сприяючи на потушення й полум’я вогненному».
Дністровський «пиріг»

Зі статті одеського дослідника Фелікса Камінського:

Рішуче підійшов до питання про водопровід місцевий підприємець — французький емігрант Пішон, що розбагатів в Одесі на виготовленні пудри (його іменем названі Пішонівська вулиця і Пішонівський провулок).
Пішон розпочав роботи у 1834 році в компанії із відставним ротмістром Віттенбергом. Проте будівництво водонапірної башти біля великофонтанського джерела почалося тільки у 1845 році. Через чотири роки, у 1849 році, Пішон помер, і в компанію із Віттенбергом увійшов заповзятливий таганрозький купець Тимофій Ковалевський.
Так званий водопровід Ковалевського був прокладений у лютому 1853 від джерела, розташованого у 12 верстах від міста. Спочатку водопровід приніс Ковалевському славу: купцеві навіть присвоїли звання почесного громадянина міста. Щоправда, не всім одеситам фонтанська вода припала до смаку — її зневажливо охрестили машинною.
У кінці шістдесятих років російські інженери Домінікан і Головачов розробили технічний проект водопроводу Дністер-Одеса, схвалений спеціальною комісією в 1870 році. Здійснювати цей проект взялася московська фірма «Швабен і Моор».
3 вересня 1873 р. відбулася урочиста церемонія відкриття водопроводу. На Соборній площі навколо спеціально спорудженого грота-фонтана зібралися тисячі одеситів. Під звуки урочистого маршу з грота зметнувся потужний струмінь чистої дністровської води, швидко наповнивши чашу басейну. Для тих часів це був найсучасніший водопровід у Європі (він міг давати до двох мільйонів відер води за добу), а за протяжністю — найдовший в Росії.

Фелікс Каменецький. Газета PORTO-FRANCO
http://odesskiy.com/chisto-fakti-iz-zhizni-i-istorii/v-odesse-vsegda-nehvatalo-vody-ili-istorija-pojavlenija-vodoprovoda-v-gorode.html

Навіть чаю не поп’єте?

Зі статті одеського дослідника Олександра Черкасова:

Для фінансування будівництва Дністровського водогону в березні 1872 р. у Лондоні було створено Одеське водопровідне товариство, а 9 вересня на Соборній площі відбулося урочисте відкриття фонтана з дністровською водою. Всього ж в Одесі було прокладено тоді 257 кілометрів вуличної мережі з чавунних труб із свинцевими стиками.
Водопровід став потужним поштовхом для зростання і розвитку міста, і у 1888 населення Одеси досягло 330 тисяч осіб, а загальний обсяг наданої води склав більше 20 тис. кубометрів за добу. До того ж у 1890 р. для збільшення пропускної здатності мережі поряд із водозабірною станцією «Дністер» був побудований додатковий насосний пункт «Гірська», а на самій станції замінили котли, вдосконалили машини, був створений ще і мідний фільтр. Також з Англії доставили пересувні гідравлічні мийки для піску, що підвищили швидкість очищення і якість води.
До столітнього ювілею із дня заснування Одеси міська влада за 2 млн. 740 тисяч рублів викупила у концесіонерів водопровід. При цьому для збільшення надходження у місто води вдвічі докорінно була змінена загальна схема водопроводу, що збереглася донині. Так вода, що надходила з Біляївки, спочатку спрямовувалася у запасні резервуари нової насосної станції «Чумка», звідки її відправляли в міську мережу. Крім того, у 1901 р. на водозабірній станції «Дністер» була організована лабораторія з дослідження води. Єдиним критерієм якості води тоді була кількість знайдених у ній мікробів.

Черкасов А. Питна вода — постійний дефіцит Одеси //
Время Ч. — 2011. — 19 серпня.

А де і коли вперше з’явився водопровід? Для відповіді на це питання використайте свої знання із пройденого курсу з «Всесвітньої історії».

У Давній Греції
У Давньому Римі
У Київській Русі

Складіть оповідання «Один день із життя одесита без водопроводу: на початку ХIХ та на початку ХХI століття».

Iз наведених даних зрозуміло, що одеський водопровід в момент його створення був мало не найсучаснішим та найдовшим у світі. Як ви думаєте, чому це стало можливим?

Історія Одеського вітрильного клубу

З історії порту:

Iз указу імператриці Катерини Великої від 27 травня 1794 р.:
«Бажаючи розповсюдити торгівлю російську на Чорному морі і поважаючи вигідне положення Гаджибея і зв’язані з оним багато користі, визнали Ми потрібним влаштувати тамо військову гавань купно з пристанню для купецьких суден. Влаштування гавані сієї поклали Ми на віце-адмірала Дерибаса і Всемилостево повеліли бути йому головним начальником оної, де грибний флот Чорноморський, що в його команді, надалі мати буде головне розташування».

Підготовча робота до заснування в Хаджибеї міста і порту почалася в 1794 р., відразу після того, як Катерина II видала відповідний рескрипт. Уже 22 серпня відбулися молебень та урочисте освячення майданчиків під будівництво, після чого були вбиті дві палі — основа для Великого і Малого молів, які й стали початком історії всього міста.
У 1800-1804 рр. швидкими темпами будувалася набережна Купецької гавані і Військовий мол (370 м), який став основою Практичної гавані. Особливо слід відзначити й унікальну технологію, за якою була побудована Карантинна гавань. Довгий час порт був дуже незручним для вантажних робіт: наприклад, хліб потрібно було спочатку перевантажувати на човни, а потім тільки підвозити до судна, що знаходиться в гавані, для подачі вантажу на борт. Бочки ж з маслом і вином просто викидали в море, а потім за допомогою канатів буксували на берег.
Але із часом порт почав розвиватися і перебудовуватися. У 1800 р. був добудований Карантинний мол, у 1875-1877 рр. будувався Платонівський, у 1800-1877 Військовий, а пізніше були побудовані Андросівський (1842-1848), Потапівський (1848-1856), Новий (1866-1877) моли. Також у 1870-1876 рр. був зведений Рейдовий мол, який став продовженням Карантинного, а в 1866-1882 рр. — хвилелом. У 1895-му завершується також будівництво 1140-метрового нафтомолу.

http://www.odessalife.com/ru/need-to-know/istoriya/odessa_port_history/

Де одесити прати білизну? — в Аркадії!

Iз книги відомого одеського архітектора, реставратора та історика архітектури Валентина Пілявського:

Порт, у свою чергу, складався із трьох гаваней — Карантинної, Купецької (Практичної) і Військової. Будівництво складських будинків або як вони тоді називалися «магазейнов», набуло в Одесі великого розмаху. В прилеглих до порту районах з’явилися цілі складські зони. У них за проектом Франца Павловича де Волана були влаштовані величезні соляні «магазейни» для обміну хліба на сіль. Він же запропонував заснувати й біржу для купців. Однією зі складських зон стала досить широка долина Карантинної балки. Подібні до неї, що не поступаються площею утворення, з’явилися пізніше на початку спусків Херсонського й Маринеско (Наришкінського), а також біля Військового — поруч із портом. «Магазейни», що призначалися як для складування, так і для ведення оптових торгівельних операцій стали будуватися біля міських ринків.
Пропозиції Ф.П. де Волана набули конкретні форми в генеральному плані, завершеному у 1803 році начальником інженерної команди експедиції із будівництва одеської гавані Е.Х. Ферстером (згодом цей видатний інженер очолив Будівельний комітет міста, створений також завдяки старанням Ф.П. де Волана). Цей містобудівний документ уже брав до уваги досвід перших років реальної забудови Одеси. Наступна його коректировка в 1811 році також спиралася на рекомендації із розташування оборонних казарм і зафіксувала райони, які виникли напівстихійно у передмісті — Пересип і Молдаванку.

Валентин Пилявський. Зодчі Одеси.
Iсторико-архітектурні нариси. — Одеса, 2010. — С. 9.

Де в теперішній час знаходяться залишки перших оборонних будівель Одеси та Одеського порту?

411 батарея
Приморський бульвар
16-та станція Великого Фонтану
Парк Шевченка

В указі Катерини II і в проектних роботах Ф. де Волана Одеський порт проектувався і як військовий, і як комерційний. Як ви думаєте, чому Одеса стала саме торгівельним портом, а не військово-морською базою?

Складіть невелику довідку про характеристики Одеського порту в цифровому вигляді

Перший трамвай в Одесі

Iсторики підводять підсумки:

Свою мрію — побудувати в Одесі залізницю, граф Воронцов не встиг здійснити.
I лише в 1863 році в Петербурзі вирішили провести з Одеси в Балту залізницю за державні кошти. Для управління роботами прислали барона Унгерн-Штернберга, доручивши загальне керівництво губернаторові краю — генерал-ад’ютанту П.Є. Коцебі.
4 травня 1863 року сталася урочисте закладення Одесько-Парканської залізниці, потім почалося спорудження лінії від Роздільної до Балти.
У грудні 1864 року прийшло високе веління: Одесько-Балтську дорогу продовжити через Кременчук до Харкова.
У 1867 році відкрили лінію, прокладену через Пересип до соляного промислу Новосельського, а в 1872 році, за пропозицією директора РОПіТа адмірала А.М. Чихарева, проведена від неї гілка до міських купалень на Куяльницькому лимані.
Залізничного вокзалу у той час ще не було, і пасажирів з міста доставляли до станції Товарна спеціальним поїздом, схожим на паровий трамвай. Лише влітку 1880 року Товариство південно-західних залізниць побудувало залізничний вокзал (архітектор А.О. Бернардацці, проект петербурзького архітектора В.А. Шретера).

Вслід за спорудженням Одесько-Балтської залізниці з’явилися проекти кінних і парових ліній. Потім з’явилася залізниця від Одеси до Овідіополя, що зближувало місто з областю.
Старий вокзал був «низькорослий». Створена будівля була в неокласичному стилі, за «тупиковою» схемою розташування об’єму в кінці перонів.
Від Пушкінської були входи для пасажирів I і II класів, а III-й клас мав вхід з боку Сінної площі. На площу виходили три арки головного фасаду в обрамленні колон дорічеського ордера. Залишився назавжди нездійсненим засклений (кришталевий) дебаркадер над перонами і окремий павільйон для царської сім’ї. Зараз існують СВ, купейні і загальні вагони.
Новий, нині чинний залізничний вокзал споруджений в 1952 році за проектом А.М. Чупріна замість зруйнованого в останні дні фашистської окупації Одеси в 1944 році. Будівля вокзалу повторює в цілому старий вокзал, зруйнований війною.

Минуле і теперішнє Одеського залізничного вокзалу.

http://odesskiy.com/chisto-fakti-iz-zhizni-i-istorii/odesskijzheleznodorozhnyj-vokzal.html


А В ЦЕЙ ЧАС:
Залізниця Одеса-Балта, відкрита в 1865 р., була не першою в Україні. 8 лютого 1855 року, в самий розпал Кримської війни (1853-1856), під час облоги Севастополя військами союзників, британці почали будівництво залізниці на паровій тязі. Довжина дороги від Балаклави до Сапун-гори разом з відгалуженнями складала 22,5 км.
Рішення про її будівництво викликало бурхливі дебати в британському парламенті, але уряд Її Величності наполіг на своєму. Ще в січні 1855 р. в Балаклаву морем було привезено 1800 тонн рейок, 6000 шт. шпал, 300 тонн дощок і близько 2 тисяч тонн інших вантажів (вагони-платформи, підіймальні крани, вагонетки, металеві канати, машини для забивання паль). Будівництво головної вітки (11 км) завершили за сім тижнів, що допомогло англо-франко-сардинським військам змінити ситуацію в битві за головну базу ЧМФ на свою користь. Чотири паровози («Співдружність», «Перемога», «Лебідь» і «Чорний діамант») могли використовуватися лише на рівних ділянках полотна від Балаклави до Кадикєя; підковані тяглові коні, привезені з Англії, тягнули вгору потяги. Але коли і у них не вистачало сил, на зміну приходили стаціонарні двигуни, спораджені приводним тросом. Союзники не мали проблем з підвезенням провіанту і боєприпасів, необхідних для бомбардування Севастополя.

Балаклавська залізниця, зведена британцями під час Кримської війни.

«Під час військових дій з англійської Балаклавської залізниці перевозилося до 250-300 тонн вантажу щоденно. У грудні 1855 року там працювало чотири паровози і дві стаціонарні паровозо-машини для піднімання вагонів з низовини біля Балаклави на плато перед Севастополем. Для перевезення вантажів використовувалися 215 коней і 17 мулів. Потяг відходив від Балаклави кожну годину з 7 годин ранку до 7 годин вечора. У лютому 1856 року на залізниці використовувалося в середньому до 130 вагонів, що перевозили близько 425 тонн різних вантажів», — пише севастопольський письменник Валерій Iванов.
Після закінчення Кримської війни, що завершилася нищівною поразкою Російської імперії, англійці залізницю розібрали і продали турецькій компанії. Мармурову дошку, з меморіальним написом на честь будівництва дороги, встановлену англійцями в 1856 році, влітку 1860 років вирвали із скелі і розбили.
До речі, перша залізниця в Криму була споруджена ще раніше, в 1843 році. Але це була дорога на кінній, а не паровій тязі, протяжністю в один кілометр в Iнкермані. Її побудував відставний мічман Дмитро Волохов. Використовувалася «залізка» для перевезення вантажів при будівництві Адміралтейства.

Сергій Махун «Залізка», яка змінила світ...
// «Дзеркало тижня. Україна» № 40, 04 листопада 2011 р.

А зараз:

Сьогодні Одеська залізниця (ОЗ) є однією з 6 залізниць, що об’єднуються Державною адміністрацією залізничного транспорту «Укрзалізниця». Одеська залізниця обслуговує південно-західні області України і проходить територією шести областей: Одеської, Миколаївської, Херсонської, Черкаської, Кіровоградської та Вінницької.
На Одеську залізницю припадає близько 20% вантажообігу і більше 16% пасажирообігу залізниць України. У регіоні Одеської залізниці розташовані великі морські та річкові порти, що забезпечують її високе транспортне навантаження.
Перший автомобіль — в Одесі

Перший виборний Міський голова Одеси:

10 червня 1862 р. Одеське купецьке і міщанське товариства, у зв’язку із 50-річним ювілеєм службової діяльності Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора графа О.Г. Строганова ухвалили рішення про надання йому «на вічні часи звання першого громадянина міста Одеси». 2 серпня «по высочайшему соизволению» це рішення було затверджене.

Олександр Григорович Строганов (1795-1892)

Народився Олександр Григорович 31 грудня 1795 у дворянській родині в Санкт-Петербурзі. У дитинстві здобув прекрасну домашню освіту. У 1810-1812 навчався в Корпусі інженерів шляхів сполучення. У 16 років «за успіхи в науках» став прапорщиком.
Військову службу розпочав за власним бажанням у лейбгвардії артилерійської бригади. Брав участь у переслідуванні наполеонівських військ, що залишали Росію, звільненні народів Європи, взятті Парижа. За звитягу о боях неодноразово нагороджувався.
Після війни був ад’ютантом у генерал-інспектора всієї артилерії, першого начальника Головного штабу князя П.М. Волконського. Улітку 1820 призначений флігель-ад’ютантом його імператорської величності. У тому ж році одружився із дочкою міністра внутрішніх справ В.П. Кочубея — кавалерственною дамою графинею Наталією Вікторівною.
З 1826 виконував ряд доручень імператора, разом із тим і дипломатичних, і завжди бездоганно. Брав участь у польських подіях: у 1831 році отримав звання генерал-майора, був нагороджений і призначений у свиту імператора. Був членом тимчасового правління царства Польського. «За примерные труды» відзначено орденом св. Анни I ст. З січня 1834 — генерал-майор — товариш міністра внутрішніх справ, з грудня — генерал-ад’ютант імператора Миколи I.
З листопада 1836 був Чернігівським, Полтавським та Харківським генерал-губернатором. У 1839 керував міністерством внутрішніх справ, одночасно очолював ряд комітетів і комісій, був членом комітету із облаштування Закавказького краю. У 1840 присвоєно звання генерал-лейтенант. У наступні роки — інспектор запасної артилерії, член Державної ради з питань військового департаменту.
На початку Кримської війни — військовий губернатор Санкт-Петербурга. Неодноразово відзначався «за сумлінну службу». У квітні 1855 призначений Новоросійським і Бессарабським генерал-губернатором, а вже в жовтні «за розсудливість і розпорядливість під час перебування ворожого флоту на Одеському рейді» була «объявлена признательность» імператора Олександра II. Пробув на цій посаді більше 7 років.
З ім’ям О.Г. Строганова пов’язані зусилля із перетворення Рішельєвського ліцею та створення на його основі Новоросійського університету. За участю графа помітно активізувалася діяльність Одеського відділення Iмператорського товариства історії та старожитностей, президентом якого він був протягом 21 року. Довгі роки він очолював також і Товариство сільського господарства Півдня Росії, у складі якого активно діяв Статистичний комітет, який займався багатьма економічними проблемами краю, в тому числі будівництвом залізниць.
За його ініціативою у 1859 була знята лінія порто-франко, що існувала майже півстоліття, і місто назавжди з’єдналося зі своїми передмістями. Заслугою О.Г. Строганова стала підготовка до змін у міському громадському самоврядуванні. У 1863, зразу після Петербурга і Москви, наше місто одержало «Положення про громадське управління Одеси». За цим положенням граф був обраний першим міським головою, але змушений був відмовитися від цієї посади і залишився в числі вперше обраних 72 гласних Міської Думи.
Він зробив місту цінний подарунок. I сьогодні Строгановський фонд є гордістю Наукової бібліотеки Одеського національного університету. Після виходу в серпні 1862 у відставку зі свого високого адміністративного поста Олександр Григорович придбав на Приморському бульварі будинок і прожив в Одесі ще 29 років з новим титулом «першого громадянина міста».
До цього ж мав скромне, але почесне звання гласного міської думи, справно відвідував усі засідання, брав участь у дебатах. У 1881 «За 50-летие пребывания в генеральских чинах» був нагороджений вищим російським орденом св. Андрія Первозванного. У дні святкування 600-річчя вітчизняної артилерії, як один із найстаріших артилерійських генералів, отримав пам’ятну Велику срібну медаль, присвячену цій урочистій події, і подарував її Одеському товариству історії та старожитностей.
Сучасники дуже неоднозначно оцінюють особистість цієї неординарної людини: «Людина пряма і, безсумнівно, світлого спрямування» (А. де Рибас), «оригінальний тип справжнього вченого самодура-аристократа» (К. Скальковський).

Придивіться уважно до одеських дворів. У деяких ви й сьогодні знайдете колодязі. У старій Одесі їх рили також і на перехрестях вулиць. Напишіть есе про «одеську воду».

Сьогодні в Одесі є два найбільших підприємства — Одеський морський торговельний порт і Одеська залізниця. Як ви думаєте, яке із цих підприємств нині можна вважати градотворчим?

Як ви думаєте, у якій країні для першої залізниці Одеса-Балта закуповували вагони і локомотиви? Обґрунтуйте свою відповідь.

Згідно з «Положенням про громадське управління Одеси» вища законодавча і виконавча влада в місті належала Міській думі з 72 членів, яких обирали із дворян, купців і міщан. Як ви думаєте, в якій пропорції були розподілені зазначені соціальні групи у цьому представницькому органі?