§16

Витоки творчого натхнення

Одесит як дитя, що в отроцтві не встиг — в творчості своїй реалізував сповна...

Iз історії біографії та творчості Гаріна-Михайловського Миколи Георгійовича (1852-1906)


У 1863-1871 роках він навчався у Рішельєвській гімназії і, закінчивши її, поїхав до Петербурга вчитися в Iнституті шляхів сполучення. Ставф інженером і працював на будівництві залізних і шосейних доріг. Весь свій життєвий шлях виклав в автобіографіч- ній тетралогії «Дитинство Тьоми» (1892), «Гімназисти» (1893), «Студенти» (1895), «Iнженери» (1907). Як проходило дитинство маленьких одеситів, як навчалися тодішні одеські гімназисти — яскраво і реалістично, з надзвичайно цікавими деталями і побутовими подробицями зображено в перших двох частинах тетралогії Гаріна-Михайловського.
Письменники готелю «Бристоль»

"...Он следил за исчезавшим на горизонте пароходом с каким-то особенно щемящим, замирающим чувством, полным зависти к счастливым людям, уносившимся в туманную даль. Рыбаки, пускавшиеся в море на своих утлых челноках, были в глазах Тёмы и всей ватаги какими-то полубогами. С каким уважением он и ватага смотрели на их загорелые лица, с каким благоговейным напряжением выбивались они из сил, помогая такому, собиравшемуся в путь рыбаку стащить в море с гравелистого берега лодку...
А то, засучив по колена штаны, ватага лезет в воду и ловит под камнями рачков, разных ракушек. Поймает, полюбуется и съест. Ест и Тема и испытывает бесконечное наслаждение".

Гарин-Михайловский Н.Г. «Детство Темы»

Iз історії біографії одеського гімназиста Миколи Корнейчукова:

Чуковський Корній Iванович

В Одесі пройшло дитинство маленького Корнейчукова, тут він навчався в гімназії, а коли довчився до п’ятого класу, хлопчика виключили із гімназії. Тоді вийшов так званий «наказ про кухарчиних дітей», за яким рекомендувалося звільняти гімназії від дітей із соціальних низів. У Миколи мати була прачкою, а значить, за цим наказом гімназійна освіта була йому не потрібна. Але хлопець був здібний і наполегливий. Він навчається самостійно і згодом здає екстерном іспити за весь гімназійний курс і отримує атестат.
Потім історія дитинства, відрахування із гімназії та пошук подальшого життєвого шляху була викладена в книзі Корнія Чуковського «Срібний герб» (перша назва «Гімназія»).
Корній Чуковський — літературний псевдонім колишнього одеського гімназиста, яким Микола Корнейчуков підписав свою першу статтю в газеті «Одеські новини» в 1901 році. Стаття називалася «До вічно юного питання».
Юнак стає постійним співробітником газети, а псевдонім Корній Чуковський, який він перетворив з власного прізвища Корнейчуков, отримує популярність у читачів одеських газет, а далі стає відомим по всій країні. Дорослі читачі читають літературознавчі дослідження Корнія Чуковського, а діти насолоджуються віршованими казками «Тараканище», «Муха Цокотуха», «Чудо-дерево» та іншими.
Корнія Чуковського запросили до Англії для вручення диплома доктора філології Оксфордського університету.

Згадайте один із віршованих творів К. Чуковського і продекламуйте його.

Що спільного у творчості Н.Г. Гаріна-Михайловського та К. Чуковського і як вони бачили наше місто?

Хто такий Сашко-музика?

Зі спогадів:


Видатний російський письменник Купрін Олександр Iванович (1870-1938) часто приїжджав до Одеси й подовгу тут жив. Це місто було щасливим для нього: тут познайомився він із Чеховим, що було для нього великою честю, тут відбулося його знайомство у 1897 році із Олександром Буніним, який зіграв значну роль в становленні Купріна як письменника.
Але серед одеських знайомих Купрін не обмежувався лише відомими письменниками та журналістами. Для відточування своєї письменницької майстерності Купрін вважав за необхідне у найдрібніших деталях знати ту тему, про яку пише. Тому серед його знайомих були портові вантажники і биндюжники, він дружив із матросами і рибалками, його приятелями були циркачі й авіатори. Прагнув на собі випробувати різні життєві ситуації, і часто його вчинки носили досить екстравагантний характер. У водолазному спорядженні він спускався на дно акваторії порту, щоб відчути, як почуває себе людина під водою, на морських глибинах. У 1909 році разом із Сергієм Уточкіним літав над Одесою на повітряній кулі. У 1910 році разом з Iваном Заїкіним, колишнім цирковим борцем, літав над Одесою на спортивному літаку «Фарман». Сьогодні ми зарахували б Купріна до любителів екстремальних видів спорту. Але сто років тому подібні вчинки письменника шокували публіку. Однак саме ці дії дозволяли письменнику яскраво і реалістично, із достовірними подробицями описувати у своїх творах життя людей різних соціальних верств і різних професій. Отриманий життєвий досвід реалізовувався у творах і характерах персонажів, надаючи їм особливої виразності й індивідуальності рис.
Купріну Одеса надзвичайно подобалася тим, що це місто, культивуючи свою старовину і давні звичаї, у той же час відгукувалося на всі технічні новинки початку ХХ століття. З’явилися перші автомобілі — і ось вони проїжджають одеськими дорогами поруч із биндюжницькими возами і куртуазними екіпажами. Подивитися на перші авіаперельоти збігалося все місто. Великий порт, пароплави під прапорами всіх країн, розвинена промисловість і особливий одеський колорит вабили Купріна і давали йому неповторний матеріал для творів. Дочка Купріна Ксенія писала: «Мой отец объездил почти всю Россию, любил многие ее города, уезды, пейзажи, но ... особое место в его сердце занимала Одесса».

Чим особливо подобалася О. Купріну Одеса?

Розвинутим культурним життям
Смачним одеським пивом
Лікувальними курортними комплексами

Які твори О.I. Купріна були написані в Одесі та про Одесу?

Вперше в житті побачити море


Улітку 1888 р. вперше приїхала до Одеси Леся Українка (Косач Лариса Петрівна) Цьому приїзду передували не дуже веселі обставини. Леся хворіла, і лікарі порадили батькам дівчинки відвезти її на лікування до моря. З Одеси прийшов лист від друга сім’ї Косачів, відомого українського бібліографа Комарова Михайла Федоровича (1844-1913 рр.), який радив повезти Лесю на відомий Хаджибейський лікувальний курорт.
Син М.Ф. Комарова Богдан писав у своїх спогадах: «Протягом 25 років (1888-1913) наша родина трохи не кожного року, хоч на дуже короткий час, із радістю зустрічала Лесю і приймала в себе, як рідну й дорогу людину».

Б.М. Комаров «Одеські зустрічі»

У 1892-1897 роках працює в одеській філоксерній комісії (яка боролася зі шкідником винограду) видатний український письменник Коцюбинський Михайло Михайлович (1864-1913). Свої враження від цієї роботи та її особливості описав в оповіданні «Для загального добра» (1895).


Роки роботи в одеській філоксерній комісії дали Коцюбинському багатий матеріал для творчого розвитку. Він отримав можливість познайомитися з життям інших народів — молдаван, а потім і кримських татар (коли перевівся на роботу в Кримську філоксерну комісію). Особливістю творчого таланту Коцюбинського було вміння передати національний колорит, побут і вірування інших народів. Під час роботи в Молдавії і Бессарабії він пише цикл молдавських оповідань: «Пе коптьор» (1896), «Відьма» (1898). На основі кримських вражень створені «В путах шайтана» (1899), «На камені» (1902), «Під мінаретами» (1904).

Постійним співробітником одеських журналів «Життя Півдня» і «Південні записки» був відомий український письменник Франко Iван Якович (1856-1916). В Одесі побував у 1909 році, зупинявся у готелі «Версаль» на Грецькій вулиці, про що свідчить меморіальна дошка. Працював в Одеській публічній бібліотеці.


Наприкінці ХIХ — поч. ХХ ст. у літературі з’являються нові модерністські тенденції та напрямки, нові імена. У 1905 був виданий в Одесі Липою Iваном Львовичем альманах «Багаття». За професією Iван Липа був лікарем, а весь свій вільний час присвятив служінню української культури: він написав серію фантасмагорій «Казки про волю», займався просвітницькою роботою, виховав сина Юрія, свого духовного спадкоємця, який прославився як відомий український поет романтичного напряму (Липа Юрій Iванович (1900-1944 рр.)).

Якою через призму української літератури ви бачите Одесу?

Що нового ви відкрили для себе у творчості митців, які писали про наше місто?

Талановитий безхатченко

Про художнє життя в Одесі:

У XIX столітті художнє життя в Одесі йшло доволі мляво — нечисленні виставки, зрідка — візит заїжджої знаменитості, відсутність міського музею.

Одеське художнє училище імені М.Б. Грекова

30 травня 1865 р. Товариством витончених мистецтв за участі відомих у місті осіб була відкрита Одеська художня школа. Завдяки участі міського голови Г.Г. Маразлі місце на вул. Преображенській було передано Товариству витончених мистецтв для будівництва майбутньої будівлі художньої школи, яка в майбутньому стала знаменитою «Греківкою » (1885 р.).
У художньому училищі давав уроки майстерності художник-мариніст I. Айвазовський. В Одесі зросли фундатори нових шляхів у мистецтві М. Врубель та В. Кандинський. У художньому училищі навчалися «батько футуризму» Д. Бурлюк, відомий графік Є. Кибрик, викладали художники-педагоги М. Жук, П. Волокидіна, О. Шовкуненко, М. Муцельмахер, Т. Фраєрман.
У мистецтві Одеси змішуються і взаємозбагачуються культури багатьох народів (тут живуть люди більше 120 національностей). У 1890 р. в Одесі було створено Товариство південноросійських художників (ТПРХ), найбільше творче об’єднання на території України кінця ХIХ — початку ХХ століть. Довгий час воно залишалося центром художнього життя міста. Серед засновників і найактивніших членів об’єднання — К.К. Костанді, Г.О. Ладиженський, Б.В. Едуардс, Г.С. Головков, Т.Я. Дворников, П.О. Нілус та ін. В Одесу на виставки ТПРХ привозили свої роботи відомі художники Москви і Петербурга, Варшави і Риги, Києва та Полтави. У різний час на виставках ТПРХ можна було бачити роботи В.О. Сєрова, I.I. Левітана, М.I. Мурашко, Н.К. Пимоненка та багатьох інших прославлених вітчизняних художників. У 1922 р. на базі ТПРХ було засновано мистецьке об’єднання — Товариство імені К.К. Костанді, який очолював ТПРХ з 1902 по 1921 роки. На Софіївській вулиці знаходиться Одеський художній музей. Своїм народженням музей зобов’язаний ініціативі та зусиллям одеського Товариства витончених мистецтв, утвореного в 1865 році прогресивною громадськістю міста. Передбачене статутом Товариства відкриття музею здійснилося в кінці 90-х років XIX століття в умовах активного художнього життя Одеси. Його безпосередня організація була доручена відомому українському художнику, педагогу та громадському діячеві К.К. Костанді, скульптору Б.В. Едуардсу і професору Новоросійського університету О.А. Павловському.
Міський музей витончених мистецтв (музей червоних мистецтв) був відкритий 6 листопада (24 жовтня) 1899 року в тому ж будинку, в якому розташований і тепер. Первинну основу зібрання музею склала невелика навчальна колекція картин Одеської малювальної школи і понад сімдесят цінних творів живопису, переданих молодому музею Петербурзькою академією мистецтв.

Які архітектурні стилі Одеси вам подобаються? Розкрийте їх особливості.

Виставку яких художників ви недавно відвідували? Поділіться враженнями із однокласниками.

Велика четвірка: Купрін, Заїкін, Уточкін, Катаєв

Зі спогадів С.I. Уточкіна:

«Я літав над морем, над собором, над пірамідами. Чотири рази я розбивався на смерть. Iнші рази — „дрібниці“. Харчуюся тільки повітрям і бензином ... Розбив усі апарати. Але — головне — мій головний мотор ще добре працює, і я вигадаю ще чогось».

Сергій Iсайович Уточкін (1876-1916 pp.) — один із перших російських авіаторів, футболіст, велоавтомотогонщик початку XX століття, народився в Одесі. 29 липня 1908 р. вперше в Одесі здійснив політ на повітряній кулі. Висота польоту — 1200 м. 31 березня 1910 р. Уточкін вперше піднявся в повітря на літаку, ставши другим авіатором в Росії (першим був Михайло Єфімов). Свій перший політ він здійснив на біплані «Фарман», що належав банкірові С. Ксідіас. Загалом Сергій Уточкін здійснив близько 150 польотів. Неодноразово літаки Уточкіна терпіли аварію, найважча аварія сталася в липні 1911 під час перельоту із Санкт-Петербурга до Москви. Сергій Iсайович отримав численні травми. Проте через півтора місяця після аварії він знову повернувся в авіацію.


Він прожив незвичайно яскраве, але прикро коротке життя. Мабуть, лише найвидатніші артисти були настільки ж відомі, як цей веселий вогненно-рудий чоловік, відважний і по-лицарськи благородний — улюбленець всієї Одеси. «Я познайомився із ним на Великому Фонтані влітку 1904 року, — згадував О.I. Купрін, — і відтоді ніколи не міг собі уявити Уточкіна без Одеси і Одесу без Уточкіна». Сергій Уточкін — оригінальна і неабияка особистість, найталановитіша людина, до самих кісток патріот. I без перебільшення можна сказати, що Уточкін був віртуозним льотчиком, конструктором і випробувачем, вписав яскраву сторінку в літопис вітчизняної авіації. Пам’ятник спортсмену, авантюристу і авіатору Уточкіну знаходиться в міському саду, на вході в однойменний кінотеатр. Пам’ятник являє собою фігуру в людський зріст, яка запускає паперовий літак з імпровізованого балкона. Він був відкритий 2 вересня 2001 року.

Які якості перших авіаторів гідні наслідування? Для повноти картини прочитайте оповідання О.I. Купріна «Сашка і Яшка».

Як ви думаєте, чому саме місто Одеса стало фактично родоначальником авіації на території нинішньої України?

Підготуйте повідомлення на тему «Iсторія одеського аероклубу».