§22

Культурне життя Одеси міжвоєнного періоду

Золоте чи важке століття одеської культури?

Свідчать факти:

— керівництво закладами народної освіти в Одесі після встановлення радянської влади здійснював губернський відділ народної освіти губвиконкому;
— голова Одеської губнаросвіти із 1921 року по 1922 рік — історик, педагог, пізніше видатний радянський дипломат і перший президент Російської Академії педагогічних наук В. П. Потьомкін;
— найважливіше завдання органів освіти — ліквідація безграмотності;
— при створенні системи народної освіти враховувалося національне питання;
— створювалася система професійної освіти робочої молоді;
— перший робітничий факультет в Україні з’явився в Одесі у 1920 році;
— у процесі реформи вищої освіти в Україні (1920 р.) були ліквідовані всі університети: на їхній базі були створені Iнститути народної освіти (IНО);
— медичний факультет університету в 1920 році був перетворений на медичну академію, згодом — медичний інститут, першим ректором якого став відомий вчений-епідеміолог професор Д.К. Заболотний;
— у 1933 році був створений Одеський педагогічний інститут;
— y 1920-1930 роки в Одесі виник ряд науково-дослідних інститутів: санітарно-бактеріологічний, інститут стоматології, інститут курортології, Всесоюзний селекційно-генетичний інститут, Український науково-дослідний інститут виноградарства і виноробства, Український науково-дослідний інститут експериментальної офтальмології, керівником якого був академік В.П. Філатов.

Iз історії Одеського медінституту:

Данило Кирилович Заболотний (1866-1929) — перший ректор Одеського медичного інституту.

Повинен був пройти час, щоб після руйнування старої вищої школи на нових принципах став здійснюватися повільний її підйом. Однак те позитивне, що було закладене ще у дореволюційному періоді, стало виявлятися, даючи свої результати. Незабаром Медичний факультет Новоросійського університету був реформований у самостійний вищий навчальний заклад — медичний інститут, який перетворився на провідний вуз півдня нашої країни.
У 20-ті роки минулого століття активно формуються і розвиваються основні наукові школи, які принесли Медичному інституту всесвітню славу. Це — Одеська терапевтична школа, заснована учнями С.П. Боткіна, — професорами С.В. Левашовим і П.А. Вальтером, продовжувачами якої стали Л. П. Дмитренко, Н.Д. Страженко, Ф.Г. Яновський, М.А. Ясиновський. У цей період активно і плідно розвивається Одеська офтальмологічна школа, одним із засновників якої був професор С.С. Головін. Подальше її становлення і всесвітня популярність пов’язані з ім’ям академіка В.П. Філатова.
Ще у дореволюційний час зароджується всесвітньо відома школа патологів, засновником якої був перший декан Медичного факультету В.В. Підвисоцький. Його найближчими учнями та помічниками були О.О. Богомолець та Д.К. Заболотний, надалі очолювали Академію Наук України.
Одночасно формується найбільша наукова школа видатного вченого-патолога В.В. Вороніна. На його ідеях виховувалися майбутні відомі клініцисти В.П. Філатов, Л.Ф. Дмитрієнко, С.I. Винокуров, Л.А. Черкес, М.А. Ясиновський, В.К. Жгенти та інші.
Не можна не згадати когорту відомих морфологів, чиї оригінальні роботи отримали визнання у всьому світі. Це професори Н.К. Лисенков, Н.С. Кондратьєв, Ф.А. Волинський, В.I. Бушкович та ін.

Iсторія створення Одеського державного медичного університету
odmu.od.ua

Ким працював Горький в Одесі?

Свідчать документи:

Iз паспорта Одеської музичної школи імені Столярського:
Iсторія спеціалізованої музичної школи-десятирічки (з інтернатом) для обдарованих дітей відходить у 1933 рік. Тоді на базі приватної музичної школи відомого одеського скрипаля й педагога Петра Соломоновича Столярського була відкрита Одеська спеціалізована музична школа-десятирічка-інтернат. Відразу ж вона отримала ім’я свого видатного педагога (офіційно присвоєно лише 1937 року). З самого початку своєї роботи в ній навчалося 30 учнів. Клас скрипки вів особисто П.С. Столярський зі своїм асистентом Л.Д. Лемберським. Через два роки після заснування школи юні її вихованці здобули звання лауреатів на II Всесоюзному конкурсі музикантів-виконавців.
Відразу ж при школі був відкритий інтернат — сюди приїзджали діти із колгоспів, віддалених районів України. Вже 1936 року в школі було 190 учнів. У колектив влилися нові педагоги — Плешицер, Мордкович, Бродський.
1937 року відбулося два міжнародних конкурси — конкурс скрипалів імені Е. Iзаї у Брюсселі та конкурс піаністів імені Ф. Шопена у Варшаві, де перші місця посіли вихованці Одеської консерваторії та музичної школи імені П.С. Столярського. Iз успіхом пройшов показ школи в Москві на перегляді десятирічок Москви, Ленінграда, Києва та Одеси. У центрі уваги опинився дитячий оркестр під керівництвом П.С. Столярського та ансамбль скрипалів.
Враховуючи такі суттєві успіхи вихованців школи П.С. Столярського і його особисті педагогічні досягнення, міське керівництво Одеси у 1937 році прийняло рішення побудувати спеціальне приміщення для спеціалізованої музичної школи-інтернату зі спеціально обладнаними класами, концертною залою, бібліотекою та гуртожитком.
Будівля музичної школи розміщена на великій ділянці з крутим схилом у бік Воєнного узвозу. Раніше на цьому місці знаходився двоповерховий на високому напівпідвалі дім Бодаревського. Він був спроектований 1848 року архітектором К.О. Даллаквою і своїм продовгуватим фасадом з двома бічними ризалітами був звернутий до Воєнного узвозу. У 1930-ті роки із перетворенням Одеси у великий культурний центр постала необхідність у спеціальній музичній школі-інтернаті. На місці дому, що був дуже старим і до того ж займав відповідальну в містобудівному відношені ділянку в центрі Одеси, в 1938-1939 роках було зведено нову споруду за найкращим конкурсним проектом бригади одеських архітекторів на чолі із Федором Абрамовичем Троупянським.

Музична школа ім. Столярського. 1962 р.

На початку Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років спеціалізована музична школа-десятирічка-інтернат майже у повному складі була евакуйована до Свердловська. Будівля школи, заняття в якій частково продовжувалися під час румунської окупаційної влади у квітні 1944 року — перед відступом німецько-румунських військ із Одеси — була знищена. Того ж місяця у Свердловську помер її засновник — професор П.С. Столярський.
Утім, за період з квітня 1944 по вересень 1945 року будівлі спеціалізованої музичної школи імені П.С. Столярського були відновлені за первісним проектом. У цьому була велика заслуга не тільки будівельників та архітекторів Одеси, а й педагогів і директорів школи — Г.Х. Бучинського та А.А. Станко.
Великий піаніст ХХ століття

Особистість в історії:


Столярський Петро Соломонович (18(30) ХI 1871 р., Липовці, Київської губернії, тепер Вінницької області — 29 IV 1944 р. — Свердловськ) — видатний радянський скрипаль, педагог, музично-суспільний діяч. Народний артист УРСР (1939). Член КПРС з 1939 року.
Грі на скрипці став навчатися у дитинстві під керівництвом батька. Деякий час навчався у Варшаві під керівництвом С. Барцевича. У 1893 році закінчив Одеське музичне училище, а у 1900 році закінчив музичне училище Російського Музичного Товариства — РМТ по класу скрипки у I.I. Карбульки. Навчався також у Еміля Млинарського — видатного польського скрипаля, який довгий час мешкав у Одесі. У 1893-1911 роках працював артистом-скрипалем в оркестрі Оперного театру в Одесі, одночасно вів педагогічну діяльність. 1911 року, за допомогою професора Петербурзької консерваторії Леоніда Ауера П.С. Столярський відкрив в Одесі власну приватну музичну школу (у власній квартирі), куди брав на навчання дітей із 5-річного віку. 1920 року П.С. Столярський брав участь у конкурсі на заміщення вакантної посади викладача Одеської консерваторії і був обраний одноголосно. З 1923 року П.С. Столярський — професор Одеської консерваторії імені Н.В. Нежданової.
П.С. Столярський — один із засновників радянської скрипальної школи. Він був ініціатором і засновником першої у Радянському Союзі музичної школи-інтернату-десятирічки для обдарованих дітей, яка була відкрита в Одесі на базі його власної приватної музичної школи у 1933 році (офіційно почала працювати з 1933/34 навчального року, з 1939 року отримала спеціально побудоване приміщення), яка відразу отримала ім’я П.С. Столярського (офіційно з 1937 року). З іменем П.С. Столярського пов’язано утвердження в радянській музичній педагогиці метода професійного навчання дітей музиці з раннього віку.
Чудові результати педагогічної роботи П.С. Столярського привернули увагу радянського суспільства. За зразком його школи-десятирічки були створені групи для особливо обдарованих дітей при Московській, Ленінградській, Київській та інших консерваторіях, а потім музичні школи-десятирічки (у подальшому спеціалізовані музичні школи) в інших містах СРСР.
Педагогічна майстерність, високі особистісні якості педагога-майстра, тонке музичне чуття й організаторський талант дозволили П.С. Столярському досягти вражаючих результатів. Першочергове значення він надавав методу відбору дітей до музичної школи. П.С. Столярський володів рідкою якістю миттєво розпізнавати здібності дитини й більше того вгадувати її майбутнє. Система занять у спеціальній музичній школі-десятирічці базувалася на глибокому розумінні психології дитини. Широко застосовувався метод гри-занять. Намагаючись виховувати у дитини із самого початку навчання професійні та артистичні навички майбутнього виконавця, П.С. Столярський надавав виключне значення розвитку музичної фантазії, емоційного сприйняття й відтворення його у музиці. Метою цього було виховання у маленькій людині широко розвинутого музиканта, майбутнього великого артиста з перших його кроків у музиці. Тому П.С. Столярський наполягав на тому, щоб майбутні скрипалі об’єднувалися в скрипальні дуети, квартети, ансамблі, вивчали альт і якомога більше виступали на публіці. Його учні виступали в оркестрах, різного роду ансамблях; особливо великого значення надавалося грі в унісон і не тільки в колективах скрипалів — а й разом з віолончелістами, піаністами і т.д. Створений П.С. Столярським шкільний симфонічний оркестр, яким він до того ж і особисто керував — перший у СРСР колектив юних музикантів, який не мав аналогу.
Суцільний триумф П.С. Столярський пережив у 1937 році, коли на Першому міжнародному конкурсі імені Ежена Iзаї в Брюсселі всі призові місця посіли його учні — Давид Ойстрах, Єлизавета Гілельс, Буся Гольдштейн і Михайло Фіхтенгольц. За це професор П.С. Столярський, що фактично створив вітчизняну скрипальну школу, був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапору — за «видатний внесок у розвиток радянської музичної культури», а Й.В. Сталін подарував йому автомобіль.
Відомий французський скрипаль Жак Тібо назвав клас П.С. Столярського «гордістю світової скрипальної школи».
З початком Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. та героїчної оборони Одеси у серпні 1941 року П.С. Столярський був разом зі своєю музичною школою евакуйований до Свердловська. Там він не тільки продовжував педагогічну діяльність, а й відкрив у 1944 р., на зразок евакуйованої Одеської, спеціалізовану музичну школу (нині також імені П.С. Столярського). На Уралі здоров’я П.С. Столярського було підірване недостатнім харчуванням і сильними морозами. Відмовившись переїжджати самостійно без своїх учнів до Москви, 29 квітня 1944 року в Свердловську помер видатний скрипаль-педагог.
Він виховав цілу плеяду радянських скрипалів, а саме: Д.Ф. Ойстрах, М.М. Мільштейн, С.I. Фурер, Є.Г. Гілельс, М.I. Фіхтенгольц, М.Л. Затуловський та інші. Педагогічні ідеї П.С. Столярського отримали широке визнання у всьому світі. Iм’я П.С. Столярського присвоєно середній спеціальній музичній школі в Одесі, яку він заснував.
Сашко-карикатурист

З історії Одеської кіностудії:

Директор Музею Кіно Одеської кіностудії Вадим Костроменко пише:
«У 1921 році рішенням Одеської губполітради створюється в худвідділі відділ кіно. Керівником підвідділу призначений Михайло Капчинський. Поставлено завдання: у найкоротший термін відновити в Одесі демонстрацію фільмів. Легко сказати, вціліло лише шість кінотеатрів. Оглядаючи свої „володіння“, Капчинський пригнічений: проекційна техніка у жахливому стані, а зали — в одному зірвані шпалери, порізаний екран. В іншому — поламані стільці. У третьому — підлога, запльована лушпинням. Морок. Бруд. Застояне повітря. Розорення».

Костроменко В. Нариси історії Одеської кіностудії.
Факти, документи, спогади, байки. - Частина перша. - Одеса, 2010. - С. 28.

Щасливий нещасливий випадок

Фото з Музею Кіно Одеської кіностудії:

Стенд, присвячений знаменитій одеській кіноактрисі німого кіно Вірі Холодній.

Меморіальна дошка Олександру Петровичу Довженку на Одеській кіностудії та знімальний апарат, завдяки якому були зняті перші його фільми.

А який радянський фільм був вперше знятий в Одесі?

«Броненосець Потьомкін» С. Ейзенштейна
«Ягідка кохання» О. Довженка
«Одеські катакомби» М. Гросмана

Підготуйте невеликий життєвий опис Віри Холодної та з’ясуйте де в нашому місці встановлений їй пам’ятник.

Зверніть увагу на останнє фото, де видно частину афіші до фільму О. Довженка. Як ви думаєте, про які події цей фільм?

В яких умовах відроджувалося кіно в Одесі?

Чим здивували футуристи одеситів?

Золоте століття одеської літератури:

З книги «Літературна Одеса»:
У книзі К. Паустовського «Час великих очікувань» увагу читачів привернуло прізвище письменника, яке на багато років зникло — Iсаак Бабель.
Iсаак Еммануїлович Бабель (1894-1940) народився в Одесі, деякий час сім’я жила в Миколаєві, але незабаром повернулася до Одеси. Як і багато одеських хлопчиків, за модою того часу, Бабель вчився грати на скрипці у знаменитого Петра Столярського (невдале навчання описане в оповіданні «Пробудження» (1930)). Бабель закінчив комерційне училище, навчався у Києві, Петербурзі. З дитинства багато читав, особливо захоплювався французькою літературою, за спогадами, навіть перше своє оповідання написав французькою мовою.
У 1916 році петербурзький журнал публікує нарис Бабеля «Одеса».
«Одеса — дуже кепське місто. Це всім відомо. Замість «велика різниця» там кажуть — «дві великі різниці» і ще: «тудою і сюдою».
... місто, в якому легко жити, в якому ясно жити...
Влітку в його купальнях блищать на сонці м’язисті бронзові фігури юнаків, що займаються спортом, потужні тіла рибалок, які не займаються спортом, жирні, товстопузі і добродушні тілеса «негоціантів».
В Одесі солодкі й томливі весняні вечори, пряний аромат акацій і сповнений рівним і непереборним світлов місяць над темним морем.

Iсаак Бабель і його друкарська машинка.

...В Одесі є порт, а в порту — пароплави, що прийшли з Ньюкастеля, Кардіфа, Марселя і Порт-Саїда. Одеса знала часи розквіту, знає часи занепаду поетичного, трохи безтурботного і дуже безпорадного занепаду".
Бабелю була притаманна невгамовна цікавість, його цікавили люди, їхні вчинки. Мова його оповідань яскрава і стиснута. Він писав коротенькі розповіді, що склали дві книги. «Одеські оповідання» — історії про одеських нальотчиків і їхнього «короля» Мишку Япончика, які орудували в Одесі в 1917-19 роках. Бабель називає свого героя «Беня Крик», про нього написані оповідання «Король» (1921), «Як це робилося в Одесі» (1923), «Справедливість в дужках» (1921). Оповідання «Король» вперше було надруковано на сторінках одеської газети «Известия».
Остаточно залишив Одесу Бабель в 1924 році, але часто приїжджав сюди. За вдачею він був непосидючий, багато їздив по країні, його друзями та знайомими були найрізноманітніші люди: від простих селян і робітників, від завсідників іподрому і колишніх кінармійців до відомих письменників і керівників країни.
Бабелю дорікали в тому, що він мало пише. Заступаючись, друзі жартома порівнювали його зі слонихою, яка тривалий час виношує дитину, але народжує гіганта. Багато оповідань Бабеля просто неможливо було опублікувати в ті роки — про колективізацію, про одеський ЧК — вони зовсім не були такими життєстверджуючими, як було потрібно в ті роки.
У 1939 році Бабеля заарештували, звинувативши в шпигунстві на користь Франції і в підготовці замаху на Сталіна. У 1940 році він був розстріляний. Вилучені під час обшуку рукописи нових оповідань і повістей були знищені в НКВС. Тривалий час справжня дата смерті Бабеля була невідома. Книги його до 1959 року не перевидавалися в СРСР, але за кордоном виходили як по-російськи, так і в перекладах.
Короткі «Одеські оповідання» зробили наше місто всесвітньо відомим.

Літературна Одеса. — Одеса, 2004. — С. 39-40.

Поясніть, з яких оповідань I. Бабеля взяті предмети, що входять в конструкцію пам’ятника видатному письменнику?

Прочитайте відомий твір I. Бабеля «Конармія» та розкажіть про його погляд на події громадянської війни в нашому південному регіоні.

Портрети одеських літераторів.

Валентин Катаєв (ліворуч) і Костянтин Паустовський (праворуч).

Олександр Купрін (ліворуч), Корній Чуковський (у центрі), Володимир Маяковський (праворуч).

Одеська кіностудія стала першою на Україні, створена радянською владою. Чому саме у нашому місті, а не в Харкові (тодішній столиці України) і не в Києві (столиці УРСР з 1934 р.) було вирішено створити студію художніх фільмів?

Досліджуючи біографії вищевказаних одеських літераторів, розкажіть про цікаві моменти їх життя в нашому місті та назвіть свого найулюбленішого одеського поета чи письменника міжвоєнного періоду.

У портретній галереї одеських літераторів зазначений і видатний радянський поет Володимир Маяковський. Як ви думаєте, чому він потрапив у плеяду літераторів — наших земляків?

Кому із перерахованих в параграфі одеських письменників та поетів відкритий в Одесі персональний музей? Розкажіть про один експонат, який вас вразив найбільше.