§25

Непереможена Одеса

Як жити в... окупованому місті?
Яку Одесу побачили румуни

Свідчить очевидець:

Про реакцію городян на вступ окупантів, яких зустрічали квітами, іконами і навіть хлібом із сіллю, одесит Адріан Оржеховський, який виявився очевидцем тих подій, у своїх щоденниках написав наступне:
«Натовп людей, а здебільшого жінки, кричали „Ура“ і розмахували шапками, а частину машин, яка зупинилася, публіка буквально обліпила. Багато хто роздавав румунам тютюн, сірники, печиво. Особливо безглуздо і запобігливо поводилися євреї...»

I буквально наступного дня:
«...румунські солдати здійснюють обшуки в квартирах. Спочатку зайшли двоє, потім ще двоє. У євреїв забирають практично все. На вулицях румунські солдати з сумками і мішками після обшуків, а під ковдрами радіоприймачі і патефони. Стрілянина тривала до ранку».

Щоденник Адріана Оржеховського. Записки 1941-1944 pp. / Під ред. Мельниченко Л.А. // Будинок князя Гагаріна: Збірка наукових статей і публікацій / Одеський літературний музей.
— Вип. 4. — Одеса: Моряк, 2007. — С. 286, 290.

Доповідь офіцера румунської служби розвідки, який знаходився 17 жовтня 1941 р. в Одесі:

«Враження, що з’явилося при в’їзді до Одеси, зовсім відрізняється від того, яке було до цих пір при вступі до будь-якого іншого окупованого міста Сходу. Насамперед впадає в очі, що сотні і тисячі чоловіків призовного віку ходять вулицями у цивільному одязі. За відомостями румунського Генерального штабу, в Одесі взяли в полон 7000 росіян. Однак набагато більше людей тиняється по місту в цивільному. Всі ці елементи неодмінно служили в Червоній Армії і або залишилися добровільно, або залишені спеціально. В обличчях цих чоловіків можна прочитати вороже ставлення».

Цит. за: Iсторія Голокосту в Одеському регіоні / / Збірник статей і документів / Єврейський громад. центр «Мигдаль»; склад.
М.Рашковецький. — Одеса: Студія «Негоціант», 2006. — C. 55.


Румунські війська входять в Одесу. Осінь 1941 р.
«А з румунами жилося краще...»

Опис істориком В. Смирновим німецьких офіцерів, що вступили до Одеси:

"17 жовтня 1941 р.: Вранці приїхали дві машини з німецьким командуванням. Сіра форма, сірі обличчя. Пенсне. Сірі рукавички і словесне вітання — і піднята рука. За ними весь день їздили машини з піхотою і мотоцикли. Пізніше в Одеський порт, незважаючи на радянські міни, зайшли перші ворожі кораблі, і в місті з’явилися німецькі матроси.

Смирнов В.А. Реквієм ХХ століття. Ч. 1. — Одеса, 2001. — С.401.

Як, по-вашому, одесити зустріли окупантів і як окупанти відразу ж поставилися до жителів захопленого міста?

Чому румуни так ретельно проводили обшуки і чому саме у євреїв забирали все?

Розповідають історики:

З книги «Вулиці розповідають»:
«Вулиця Енгельса (зараз Маразлієвська) пам’ятна для всіх, хто знає і любить Одесу. Вона описана Валентином Катаєвим, Юрієм Олешею, Костянтином Паустовським і Сергієм Бондаріним. На ній жив видатний російський письменник О.I. Купрін. Про це нагадує меморіальна дошка, прикріплена до фасаду будинку № 2. А інша дошка (на будинку № 40) розповідає про подвиг радянських патріотів 22 жовтня 1941 року, коли злетів у повітря величезний будинок, де розмістилися окупанти. В результаті вибуху загинули сотні фашистів. Зараз у новому будинку, зведеному на місці руїн, — морехідне училище технічного флоту».

Саркісьян К., Ставніцер М. Вулиці розповідають.
— Одеса, 1968. — С. 175-176.


Сучасний румунський історик А. Флоріану про наслідки вибуху 22 жовтня 1941 на вулиці Маразліївській:
За офіційним румунським зведенням від 23.10.1941 р., вибух призвів до втрати 135 військовослужбовців (79 загиблих, 43 поранених і 13 зниклих безвісти). З них було 128 румун і 7 німців, в числі яких загинули командир 10-ї піхотної дивізії генерал I. Глогоджану, начальник штабу полковник I. Мангу, німецькі офіцери — корвет капітан В. Рейчерт, командор Г. Шмідт і капітан В. Керн.

Observator cultural, Nr. 147/24 — 30 Ianuarie 2008.


Сучасний румунський історик Ян Ансель пише про наслідки вибуху на Маразліївській:
Разом з тим, рапорт генерала К. Трестіоріану про вибух на Маразліївській поступив у Бухарест в той же день, близько 23 години вечора. Відповіддю на неї став наказ Антонеску № 561. Оригінал цього наказу не зберігся (так як вказано його знищити), але в ньому говорилося: «... Командирам полків 10-ї дивізії негайно провести каральні акції: знищення 18 тисяч євреїв у гетто (так називали румуни в’язницю на Люстдорфській дорозі, яку вони перетворили в тимчасове гетто для євреїв) і знищення, принаймні по 100 євреїв шляхом повішання на площах у кожному районі».

Jean Ancel «Transnistria», «ATLAS», Bucuresti, 1998. — Р. 212.

Культурне життя під час окупації

Свідчить фотографія:

Вулиця Маразліївська (Енгельса) в листопаді 1941 р. Зруйнований будинок з номером 40/42...

В наш час історики багато сперечаються про те, чи оправданий був вибух на вулиці Маразліївській. Спробуйте і ви скласти за цим трагічним епізодом історії Одеси своє судження.

А яка будівля знаходиться сьогодні на місці зруйнованої?

Свідчать документи:

Наказ румунського військового командування в Одесі. 23 жовтня 1941 р.:
«Усім жидам, які проживають у м. Одесі, незалежно від статі і віку, протягом 24 годин з’явитися до с. Дальник для реєстрації паспортів, маючи при собі запас провізії на три доби. За невиконання наказу вищевказані особи будуть нести відповідальність за законом воєнного часу: засуджені до смертної кари через повішання».

Невідома чорна книга: Свідчення очевидців про катастрофу радянських євреїв (1941-1944) / Відп. ред. I. Арад, Т. Павлова, Упоряд. I. Альман, Ш. Краковський. — Єрусалим; Москва: Яд Ва-Шем, ДА РФ, 1993. С. 130-131.

Масове знищення євреїв

Зі статті в газеті «Правда» «Румунські звірства в Одесі»:

Таким чином, вже за перший тиждень румунської окупації, з 17 по 25 жовтня 1941 р., в Одесі було знищено близько 25 тисяч городян, що становило 10% жителів, які залишилися після відходу з Одеси частин Приморської армії.

Румунські звірства в Одесі / / Правда. — 1941. — 16 листопада..

Свідчить фотодокумент:

Румунські солдати в окупованій Одесі. Район вулиці Степової. Середина жовтня 1941 р. Через декілька днів тут будуть масові розстріли.

Як ви вважаєте, проведені румунами і німцями 22-25 жовтня репресії в Одесі були виправдані чи вони яскраво свідчать про характер окупаційного режиму?

Яка могла бути реакція на звірства окупантів в Одесі? Аргументуйте свою думку.

Розповідає історик:

Зі статті «Партизани в Одеських катакомбах»:
За час окупації Одеси в місті загинуло 82 тисячі жителів, 78 тисяч осіб були вивезені на примусові роботи до Німеччини.
До 9 квітня 1944 року місто було окуповане ворогом, але боротьба не припинялася. В Одесі та передмісті діяло 6 партизанських загонів і 45 підпільних груп. Їхньою базою в часи окупації були одеські катакомби — складний лабіринт підземних галерей, які утворилися в результаті видобутку каменю — черепашнику.
5 серпня лінія фронту впритул наблизилася до Одеси. Поки 4-та румунська армія за підтримки німецьких частин атакувала місто, в катакомбах йшло формування партизанських баз. Загін Молодцова розмістився на глибині 25-30 метрів під приміськими селами Куяльницького лиману. Тут були обладнані приміщення для штабу; склади продовольства приблизно на півроку; арсенали, що налічували 7 кулеметів, 60 гвинтівок, 200 гранат, до тонни толу; радіозасоби для зв’язку з Москвою.
Наступного дня чекісти спустилися в обширні одеські катакомби. При резидентурі Молодцова (оперативний псевдонім «Павло Бадаєв») було створено три партизанські загони.

Партизанські загони, які захищали Одесу:
  • партизанський загін Iллічівського району Одеси (Дроздов Степан Iлліч);
  • партизанський загін Ленінського селища Iллічівського району Одеси (Баркалов Омелян Павлович);
  • партизанський загін Ленінського району Одеси (Тимофєєв Кирило Андрійович);
  • партизанський загін № 1 Одеського Приміського району (Горбель Леонід Пилипович);
  • партизанський загін № 2 Одеського Приміського району (Крилевський Микола Андрійович).

Партизани в Одеських катакомбах // http://9may.od.ua/history/okupaciy/14-partizany-v-odesskix-katakombax.html

В Одесі діяли партизани і підпільники. Спробуйте визначити різницю між цими поняттями.

Як ви можете оцінити підготовку одеських партизан до дій в окупованому місті?

Як ви думаєте, чому музей партизанської слави або музей в катакомбах знаходиться не в Одесі, а в селі Нерубайське під Одесою?

Гетто на Слобідці

Вони керували опором в Одесі:

Молодцов Володимир Олександрович (псевдонім — Павло Володимирович Бадаєв) (1911-1942) — радянський розвідник, капітан державної безпеки, керівник найвідомішого в Одесі партизанського загону. Виданий провокатором і страчений румунами. Посмертно йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Гефт Микола Артурович (1911-1944) — радянський розвідник, керівник підпільної групи, що успішно діяла в Одесі. Страчений румунами. Посмертно йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Хто такі одеські караїми?

Ось як одеський історик Олександр Черкасов описує результативність дій групи М.А. Гефта:

Основна діяльність партизанів була спрямована на організацію та проведення великих диверсій на німецьких військових кораблях і суднах, що проходили ремонт в Одесі. Величезну допомогу в цьому надавав патріотам професор Е. Лопатто. Цей учений сконструював міну, яка з вигляду була схожа на шматок вугілля і, маючи невеликі розміри, володіла великою руйнівною силою, знищуючи фашистські кораблі при попаданні в їхні топки. Iм’ям цього одесита після війни була названа вулиця, яка на даний час отримала, на думку одеської влади, більш цікаву назву — Високий провулок.
За неповний рік радянськими диверсантами були знищені німецький есмінець В-94, винищувач підводних човнів КТ-39, транспорт «Вессель» і самохідна баржа «Шпреє». Також Миколі Гефту за допомогою інтриги, в якій були замішані німкеня Берта Шрам і румунський слідчий Дмитріу Младовскі, вдалося відправити у в’язницю близько десятка співробітників румунської контррозвідки.

Олександр Черкасов. Окупація Одеси. Рік 1941. — Одеса, 2007. — С. 216-217.

Свідчить документ:

Звернення партизанів до жінок Одеси:

Державний архів Одеської області. — Ф. П-92, Оп. 1, Спр. 48, Арк. 124

Як ви думаєте, чи збережений у зверненні до жінок Одеси принцип інтернаціоналізму, головний для офіційної радянської ідеології?

Чому партизани багатонаціонального міста звертаються до одеських жінок лише як до росіянок?

Чи правильна характеристика Червоної Армії як «російської»?

Чи виправданий заклик «мститися за пролиту російську кров»?

Один з лідерів Організації Українських Націоналістів Ярослав Стецько згадує:

Досягнувши Одеси, підпільники похідних груп були здивовані і приємно розчаровані тим, що лише зовні населення виглядало русифікованим. «Вас люблять в Одесі і говорять, що ви хороші хлопці» — вимушений був визнати захоплений оунівцями представник більшовицького підпілля. Тут в Одесі 65% населення — це українці. Національно-український фактор тут добре зберігся. Відважні люди міста не боялися страйкувати, роззброювати більшовицьких командирів і солдатів, знищувати міліціонерів і нкаведистів. Антимосковськими листівками на стінах міста Одеса і 25 років опісля виправдала надії націоналістів з похідних груп. Похідні групи впоралися зі своїми завданнями, не дивлячись на жертви від румунських і німецьких військ. Тут друкувалися листівки грузинською та вірменською мовами, центральні видання ОУН-УПА, підпільний журнал «Чорноморський вісник» і для Дніпропетровська, і для Донбасу. А для центру друкувалися бюлетені, інформація, радіо-звістки.

Стецько Я. 30 червня 1941 р. Проголошення відновлення державності України. — Торонто: Гомін України, 1967. — С. 101.

«Одеса у вогні» — на Канському кінофестивалі?

Український дослідник Другої світової війни В. Сергійчук про підрозділи Української Повстанської Армії на Одещині:

Під осінь 1943 р. число повстанських загонів зросло, посилився вплив УПА на сході України, зокрема почалася підготовка до військової роботи на Одещині. Iдея озброєної боротьби і з гітлерівцями, і з радянськими військами, і партизанами стала усвідомленою і кінцевою метою до осені 1943 р... Зростання військової роботи УПА затримав «зухвалий наступ більшовиків». Тому не все вдалося зробити. Підрозділи УПА були дрібними, до сотні чоловік. Їх рейди на Київщину, Вінниччину і Одещину зіграли все ж таки пропагандистську роль.

Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни.
Нові документи і матеріали. — К.: Дніпро, 1996. — С. 306

Чому одесити добродушно зустрічали в жовтні 1941 року бійців Організації Українських Націоналістів, що прибули із Західної України?

Як ви думаєте, з чим було пов’язано те, що в 1943 році дії підрозділів Української Повстанської Армії на Одещині носили тільки пропагандистський характер?

«Розклад постійного сполучення пасажирських потягів, що курсували в Трансністрії зі станції Одеса-Головна»:

1. Німецькі потяги:

2. Румунські потяги
Одеська газета. — 1941. — 25 листопада

Фотографії свідчать: Одеса в окупації




Одеський залізничний вокзал в перший рік окупації. Травень 1942 р.

Зараз модно говорити, посилаючись на людей, які пережили окупацію, що Одесі за румунів жилося краще, ніж будь-коли, або принаймні краще, ніж за часів радянської влади. Чи правильне таке твердження, з вашої точки зору?

Наскільки ефективні, на ваш погляд, були дії одеських партизанів і підпільників?

Чому партизани і підпільники до звільнення не дожили? Для відповіді на це питання, окрім матеріалу розділу, використовуйте художній фільм, присвячений Н.А. Гефту «Повість про чекіста».

Уявіть себе на місці простого одесита, який опинився в окупації. Як би ви вчинили: боролися з окупантами, спробували б будь-якими способами залишити Одесу, жили, як і раніше, чи спробували б реалізувати себе в нових, створених румунською владою умовах?

Подумайте, що в окупованій Одесі румунська влада відновлювала, що б побудувала, а до відновлення чого навіть не приступала б і що б зруйнувала. Свою відповідь аргументуйте.

Прочитавши розклад поїздів, подумайте, чи надовго збирались румуни залишитися в Одесі?

Складіть оповідання про життя представників Одеси та передмістя в період окупації.