§27

Звільнення міста

Момент звільнення і момент... розчарування... ? Не дати можливість звучно вдарити дверима...

Свідчать документи:

«Товариші одесити й одеситки! Частини Червоної Армії йдуть до вас, до безмірно дорогої нам „перлини біля моря“ — Одеси. Батьківщина знає, що в чорні дні окупації одесити героїчно боролися за Вітчизну проти загарбників. Батьківщина, Радянський народ і Червона Армія впевнені, що одесити і цього разу не підведуть».

Прочитайте листівку, зазначену нижче, і дайте відповідь, які почуття мали переповнювати одеситів у ті весняні дні 1944 р.? Порівняйте її з останньою радянською листівкою 1941 р. (Документ 24.21)

Калмицькі карателі

Свідчать очевидці:

Про життя одеситів в останні дні окупації найкраще свідчать щоденники людей, що пережили окупацію. Зокрема Адріан Оржеховський про цей час пише:
"...1 січня 1944 р. Надворі злегка морозно і всюди біліє сніг. На базарі всього повно, сьогодні становище краще торішнього не тільки у мене, а й у всього міста, навіть порівняти не можна. На базарах всього повно, білим хлібом завалений весь базар, а це головна ознака достатку. Вулиці повні народу, вже минули ті часи, коли звуки поодиноких кроків дзвінко лунали по всій вулиці. Магазини наповнені товаром. Зараз, правда, рух значно посилився, тому що наблизився фронт. Безліч німців на всіх вулицях. Дуже багато евакуйованих з Херсону, Кубані, Кавказу та інших регіонів. Близькість фронту, але паніки немає.
10 січня. Взято Очаків і Єлизаветград, дізналися з радіо. Фронт наближається із кожним днем. 3-4 рази прилітали літаки. Усі бояться розправи з приходом червоних.
11 січня. 3 нальоти авіації. По 7 літаків. Бомби по місту і по воді.
12 січня. 5 нальотів. Бомби біля Грецького мосту, кілька в порту. О 20.30 наліт, погасло світло, оголосили тривогу, коли наліт закінчився ... багато вбитих і покалічених людей".
... «При цьому ціни на продукти зростали буквально по годинах. I вже до 20 березня пуд картоплі коштував 150 марок, літр молока — 300 марок, кілограм сала — 200 марок, а 150 пачок сухарів (100 гр. у пачці) — 600 марок. Що ж стосується хліба, то якщо в середині місяця його вартість за кілограм становила 30 марок, а на базарі тоді можна було дістати булочки, бублики і навіть тістечка по 5 марок за штуку, то вже до кінця березня все це з міста зникло. I тепер випадкові знахідки їстівного відразу ж збирали навколо себе натовп, в якому кожен намагався вирвати для себе якнайбільше».

Щоденник Адріана Оржеховського. Записки 1941-1944 рр./Під ред. Мельниченко Л.А./Будинок князя Гагаріна: збірник наукових статей і публікацій/Одеський літературатурний музей. — Вип. 4. Одеса: Моряк,
2007. — С. 373-374.

«Білий» рух під час окупації

Iз книги А. Маляра «Записки одесита» про період німецького управління Одесою:

«Період німецької окупації здавався мені менш кривавим. З дерев були зняті почорнілі трупи, не чутно стрілянини, принаймні, в центрі міста. Солдати ставилися до неповнолітніх дітей дружелюбно. Можливо, дивлячись на нас, вони згадували про своїх малюків, яких чекала така ж доля. Безумовно, на першій стадії війни, ошукані фашистською пропагандою, сп’янілі першими приголомшливими успіхами, німецькі солдати дійсно лютували. Після Сталінграда вони вже були не ті. До того ж, майже всіх циганів, євреїв, комуністів вже знищили румуни, яким доручили цю брудну роботу. Очікування неминучої відплати позначилося на їхньому ставленні до міста та його мешканців у березні 1944 року».

Маляр А. Записки одесита. — Одеса: Друкарський дім, 2007. C. 110-111.

Очевидець В. Швець згадує про останні дні німецького панування в Одесі:

"3 квітня 1944 р. Дивно, що в квітні почалася снігова завірюха. У місті знахабнілий натовп почав грабувати. Знищуються на дрова порожні будівлі. З Привозу баби тягнуть фанерні будки. Обкрадають навіть залишені машини. Ніякі гроші вже не ходять. Відбувається тільки обмін. Багато чоловіків поховалися. Панують хаос і свавілля.
4 квітня 1944 р. Виходити із дому неможливо, та й нікуди. Паніка, козаки, німці, що тікають, грабунки й хаос.
5 квітня 1944 р. Хаос триває. Грабунки й руйнування — теж. До вечора стала чутна канонада".

Смирнов В.А. Реквієм ХХ століття. — Ч. 2.
— Одеса: Астропринт, 2003. — С. 394-395.

Що відбувалося в Одесі в останні дні окупації? Чи змінилося життя одеситів, як і в який бік?

Чи свідчать спогади очевидців, що мешканці міста чекали на Червону Армію, чи їхні почуття були пов’язані з іншими страхами і побоюваннями?

Урятувати Оперний театр

Зі статті Юрія Ткачова «Звільнення Одеси — звичайна геніальна операція»:

На початок березня 1944 року лінія радянсько-німецького фронту на найпівденнішій його ділянці проходила річкою Південний Буг. При цьому на східному березі річки німці ще утримували місто Миколаїв. Оборону — а після Курської битви ні про що, крім оборони, для німців мови йти вже не могло — тут тримали війська німецької групи армій «А» у складі 6-ї, 17-ї німецьких і 3-ї румунської армій. Зламати цю оборону належало військам 3-го Українського фронту в складі 57-ї, 37-ї, 46-ї, 8-ї гвардійської, 6-ї і 5-ї ударних армій, 28 армії, а також кінно-механізованій групі у складі 4-го гвардійського механізованого корпусу і 4-го гвардійського кавалерійського корпусу.
Просте перерахування кількості з’єднань створює враження нищівної чисельної переваги радянських військ: сім армій і одна військова група проти трьох армій. Але справа в тому, що радянські з’єднання, як правило, мали меншу чисельність, ніж аналогічні німецькі формування.
На практиці, втім, все було трохи інакше. У людях радянські війська переважали німців лише в 1,3 рази: перевага не дуже значна для наступальної операції, в рамках якої належало форсування великої ріки і звільнення двох великих міст..
Перевага радянської сторони в танках та артилерії була більш переконливою: у наших військ було в 2,7 разів більше танків і САУ, ніж у противника, а по артилерії ми були сильніше в 4 рази.


На початковому етапі операції Радянської армії належало здійснити форсування Південного Бугу та звільнення розташованого в його нижній течії міста Миколаєва. Прорив німецької оборони почали відразу в трьох місцях: на півночі, в районі Вознесенська, у центрі, в районі Нової Одеси, і на півдні, у межах операції зі звільнення Миколаєва. При цьому для полегшення дій військ на цій ділянці було вирішено провести операцію із висадки в Миколаєві морського десанту.
Отже, було прийнято рішення висадити обмежений десант у Миколаївському порту. Командиром десанту був призначений старший лейтенант Костянтин Ольшанський. Здійснювати висадку передбачалося двома хвилями: у першій мали піти 55 морських піхотинців і 12 армійців-саперів.
Морпіхи Ольшанського непомітно проникли на територію порту, безшумно зняли охорону і зайняли кругову оборону. Розпочалася триденна епопея десантників-«ольшанців», що є одним із найбільш яскравих прикладів героїзму радянських воїнів. За три дні — з 26 по 28 березня — морпіхи Ольшанського відбили 18 німецьких атак, знищивши понад 700 солдатів і офіцерів противника і два середні танки. Їм вдалося протриматися до того моменту, коли наступаючі радянські війська вибили німців із міста і деблокували загін. На жаль, до цього моменту дожили тільки 11 осіб — решта десантників, разом із Костянтином Ольшанським, загинули в жорстокому бою.
28 березня Миколаїв був повністю звільнений від німецьких окупантів. У той же час на північній ділянці дій фронту також вдалося прорвати німецьку оборону на західному березі Південного Бугу. Відповідно до попереднього планування у прорив були введені частини конно-механізованої групи під командуванням Iсси Плієва.
Кінно-механізовані групи також були радянським винаходом, притому вкрай вдалим. Хоча кавалерія погано годилася для оборони або прориву оборонних порядків противника, вона була ідеальним інструментом глибоких рейдів по ворожих тилах. А коли радянське командування почало поєднувати кавалеристів з танками і моторизованою піхотою, то отримало чудовий засіб проведення глибоких маневрених операцій. Одним з таких знарядь і була кінно-механізована група Плієва.
Увійшовши в прорив, кінно-механізована група стала стрімко просуватися в напрямку Роздільної — великого транспортного вузла, через який проходили лінії постачання всієї групи армій. Слабкі німецькі підрозділи перекидалися відразу, більш сильніші і ті, що утримували укріплені позиції — обходилися. Вже 31 березня частина групи увірвалися в Березівку, а 4 квітня звільнили Роздільну. Цікава деталь: через кілька годин після того, як Роздільна була очищена від німців, з боку Одеси на станцію прийшов ешелон з німецькими військами, що прибули для оборони населеного пункту. Німців, зрозуміло, без всяких труднощів взяли в полон. Цей приклад доводить, що швидкість і рішучий натиск часто виявляється важливішим чисельності підрозділу.
Єдиним способом зірвати стрімкий натиск кінно-механізованої групи була авіація, і цей козир німці використовували по повній. Як згадував сам Плієв, «досі рідко доводилося бачити таке шаленство ворожої авіації». А це слова людини, що воювала з липня 1941 року!
Вночі 9 квітня проти німецьких частин, які проривалися з міста, особливо активно діяли партизани. Німецький генерал і автор «Iсторії Другої світової війни» Курт Типпельскирх пише про 10 тисяч партизанів і підпільників, які діяли на той момент в місті. Ця цифра, швидше за все, дещо перебільшена. Як би там не було, за оцінками німців, в ніч з 9 на 10 квітня від нападів партизанів німецькі та румунські війська в Одесі втратили близько 500 чоловік. Ще більш важливо, що партизанам вдалося запобігти знищенню цілого ряду важливих об’єктів у місті, включаючи будівлю оперного театру.
Сам штурм міста, що почався на світанку 10 квітня, був блискавичним: вже до 10-11 ранку радянські війська були на Дерибасівській.

http://nnm.ru/blogs/Dmitry68/osvobozhdenie-odessy-obychnayagenialnaya-pobeda/

Вони звільняли Одесу:

Двічі Герой Радянського Союзу, Маршал Радянського Союзу, одесит за народженням Родіон Якович Малиновський. У квітні 1944 р. війська 3-го Українського фронту під його командуванням філігранно звільнили Одесу.
Двічі Герой Радянського Союзу, генерал армії (на фото ще генерал-полковник) Iсса Олександрович Плієв. Саме його кінно-механізована група розгромила 6-у німецьку армію, яка обороняла Одесу, оточила місто і забезпечила безперешкодне звільнення міста військами маршала Малиновського.
Подвиг кубанських козаків

Свідчить очевидець:

З мемуарів прославленого радянського генерала В.I. Чуйкова:
«...вся Одеська операція, безсумнівно, увійшла в історію як одна з блискучих щодо відмінно налагодженої в ній взаємодії великих військових об’єднань 3-го Українського фронту».

Чуйков В.I. Від Сталінграда до Берліна.
— М.: Радянська Росія, 1985. — С. 429.

Розповідає історик:

Відомий одеський історик, Герой Радянського Союзу Н.М. Якупов про труднощі Одеської наступальної операції:
«Машини з боєприпасами, що застрягли в багнюці, безнадійно відстали. Бійці змушені були підносити боєприпаси на руках, часто за десятки кілометрів. Їм допомагали жителі звільнених сіл: жінки, підлітки і люди похилого віку несли снаряди, ящики з патронами. Остаточно розкислі дороги різко погіршили прохідність колісного транспорту, що створювало величезні додаткові труднощі і призводило до значного зниження темпів наступу. Проте частини корпусів наполегливо рухалися вперед до зазначеної мети».

Якупов Н.М., Щетников В.П. Подвиг Одеси.
— Одеса: вид-во КП ОГТ, 2004. — С. 112.

Свідчать фотографії:

Нічна атака радянських танків біля станції Роздільна (ніч з 8 на 9 квітня 1944 р.) — Одеська наступальна операція почалася! Бій на околиці Одеси. 9 квітня 1944 р.

Зі свідчень ветеранів та робіт істориків видно, що Одеська наступальна операція була досить успішною. Наведена фотографія показує, наскільки барвистою, а значить і ефективною вона була.
а. Скажіть, пам’ять про людей цього дійства де і як увічнена в Одесі?
 б. А пам’ять про техніку, яка розбила ворога, зображеному на фото танку Т-34-85, де зберігається в нашому місті?

Лист з неба

Свідчать документи:

Останній наказ окупантів в Одесі:
"В останні дні почастішали випадки нападу цивільних осіб на військовослужбовців німецької та союзних армій. Тому всьому цивільному населенню забороняється покидати свої квартири. Вікна повинні бути зачиненими. Двері теж, але не на ключ. Будь-яке порушення даного наказу, в тому числі поява цивільних осіб на вулицях, біля відкритих воріт, дверей і вікон буде присікатися розстрілом на місці.
Наказ набирає чинності сьогодні, о 15 годині дня.

Одеса, 9.04.1944 р. Бойовий комендант м. Одеса".
Iсторiя Одеси. Колектив авторiв. Гол. ред. В.Н.Станко.
— Одеса: Друк, 2002. — С. 415.

Свідчать фотографії:

На вулицях Одеси в день звільнення:

Розбита німецька техніка на вулицях міста.


Будівля Одеської міськради, зруйнована окупантами.


Радянська «самоходка» Су-76 на вулиці Радянської Армії (Преображенська), Одеса, 10 квітня 1944 року.


Конниця I.О. Плієва біля Одеського оперного. 10 квітня 1944 р.


Бійці Червоної Армії в звільненій Одесі. 10 квітня 1944 р.


Радянські моряки на Приморському бульварі. 11 квітня 1944 р.


Перший салют у звільненій Одесі. Вечір 10 квітня 1944 року.
«Учора в Одесі»

Свідчить очевидець:

Спеціальний кореспондент газети «Красная звезда» В.В. Курбатов пише про перші дні звільненої Одеси:
Ось, що встановлено в перший день після звільнення від німців і румунів. Робочі райони — Ленінський (колишній «Пересип») та Iллічівський (колишня «Молдаванка») — значною мірою спалені і знищені вибухами. Німці та румуни знищили відомий Одеський порт. Тут спалені всі причали, пасажирські і товарні пристані, підірвали чудовий холодильник, спалені і деякі склади з зерном і товарами. Коли дивишся на порт з верхнього майданчика Потьомкінських сходів, очам відкривається приголомшлива картина. Над руїнами складів піднімається їдкий, густий сірий дим. Усюди купи заліза, каміння, балок. Усюди дим всіх кольорів і відтінків. Навіть саме синє море губиться в цьому хаосі.
Одесити групами приходять на Потьомкінські сходи і мовчки дивляться на димлячі руїни порту. Скільки думок народжується у них! Сильно постраждали і культурні установи, лікарні, школи, навчальні заклади, багато інститутів. Згоріла також прославлена школа імені Столярського, розграбований Будинок Червоної Армії. «Ми зараз, з першого ж дня, наводимо усюди порядок, — сказав секретар обкому, — створили кілька груп для спостереження за порядком, розставляємо пости міліції, організуємо охорону соціалістичного майна, гасимо пожежі». Нарада закінчилася близько півночі.
"...Ми виходимо на вулицю. Там і тут в небо піднімаються величезні смуги світла: горить Молдаванка, Пересип. На вулицях порожньо. Відсвіти вогню висвітлюють поліровані плити і темні стіни будинків. Страшний цей тихий вогонь вночі. Як же жили люди 900 днів, що зазнала Одеса? Вдень ми бачили у дворі колишньої комендатури близько 200 обвуглених трупів. Це — злочин одного лише останнього дня. Німці вбили у підвалі кілька десятків молодих людей. Вони намагалися спалити трупи, але не змогли. Не встигли.

Будинок дитячої музичної школи ім. проф. П.С. Столярського відразу після звільнення Одеси. Квітень 1944 р.

Червоноармійці, жінки, старі люди, насупившись, дивляться на мертві тіла. Це — злочин останнього дня, одного лише дня, але ж таких чорних днів було дев’ятсот в Одесі.
Страшний, важкий, величезний рахунок злочинів. У глибокому рові біля села Богданівка було страчено кілька десятків тисяч євреїв, вивезених німцями з Одеси та навколишніх містечок. На лобному місці в районі Березівки страчено багато тисяч радянських людей. У Мостовському районі проводилися страти людей, привезених з Одеси та інших міст. Там у братській могилі лежать десятки тисяч людей.

Червона зірка. 15 квітня 1944 г.

Як змінилася політика окупантів в останні дні окупації Одеси?

Що відбувалося в місті напередодні його звільнення?

Чи підтверджує погляд сучасного історика враження очевидця звільнення?

Уявіть себе на місці юного одесита на початку квітня 1944 року. Спробуйте описати те, що відбувається, в маленькому есе.

Чи чекало населення нашого міста Червону Армію?

Як ви думаєте, з якими почуттями жителі Одеси зустрічали своїх визволителів і що при цьому відчували прості радянські солдати й офіцери?

Напад Німеччини та її союзників на СРСР був несподіваним. Чому не підготовлена до оборони Одеса не тільки вистояла, а її захисники і звичайні жителі навіть не думали відступати?

Ворог увійшов до залишеної радянськими військами Одеси — чи здобув він перемогу над нашим містом?

Чи можна вважати захоплену румунами та німцями Одесу підкореною?

Щороку в травні наше місто покривається тополиним пухом. До війни таке видовище одесити спостерігати не могли. Використовуючи свої знання про Велику Вітчизняну війну, з ботаніки та географії, скажіть, чому така картина стала неодмінним атрибутом післявоєнної Одеси?