§32

На службі науки і мистецтва

Ті, хто принесли Пальмірі Південній славу, навіки в ній вони залишилися
Одеса — планета?

Одеські письменники в експозиції Літературного музею:

Одеський державний літературний музей заснований в 1977 році і відкритий для відвідувачів у 1984 році. Це один із найбільших регіональних літературних музеїв України.
Будівля, де розташований музей, побудована за проектом архітектора Л. Оттона на початку п’ятдесятих років XIX століття, палац князів Гагаріних. У 1898 році Міська дума, яка орендувала його у Гагаріних, передала будівлю Одеському літературно-артистичному товариству, яке об’єднувало письменників, художників, музикантів і акторів. Засідання і вечори Товариства проводилися до 1903 року. Тут виступали і читали свої твори Генрі Лонгфелло, лауреат Нобелівської премії з літератури Iван Бунін. Тут також виступала велика українська актриса Марія Заньковецька, справляв величезне враження на публіку своїми виступами і статтями Володимир Жаботинський, майбутній ідеолог створення держави Iзраїль.
Iнтер’єри палацу поєднують різні архітектурні стилі: класицизм, бароко та ампір. Iсторики стверджують, що у парадній «Золотій залі» давав концерт великий угорський композитор і піаніст Ференц Ліст.
Щорічно музей відвідують від 90 до 100 тисяч чоловік. Крім постійної експозиції, у музеї регулярно проводяться виставки, присвячені ювілеям письменників, а також літературні вечори, концерти класичної і джазової музики, презентації книг, конференції.

Iван Бунін (ліворуч) та Марія Заньковецька (праворуч).


Володимир Жаботинський (ліворуч) та Олександр Козачинський (праворуч).

Одеські радянські письменники:

У 1934 році, після Першого з’їзду радянських письменників, було утворено одеське відділення Союзу письменників. Точного списку членів Союзу немає.
1938 р. У Москві виходить книга, яка підтверджує легенду про веселе місто Одесу. Це «Зелений фургон» Олександра Козачинського (1903-1943). Книга про пригоду двох юнаків, колишніх гімназистів, пилких футболістів, у 1920 році один із них став співробітником карного розшуку, а другий — конокрадом. В Одесі з 1925 року працював Михайло Iванович Жук (1883-1964), український художник, поет, прозаїк, драматург.
Військові роки займають особливе місце в радянській літературі. Iз перших днів війни радянські письменники взялися за зброю, багато хто пішов на фронт, 400 — не повернулися з війни. Серед них — Євген Петров, Вадим Стрельченко, Дмитро Надєїн. 25 липня 1941 року, через місяць після війни, одеське відділення радянських письменників одержало наказ про евакуацію до глибокого тилу. Багато хто з письменників стали військовими кореспондентами. Художнє слово стало своєрідною зброєю у боротьбі проти фашистів. I не важливо, у чому це виражалося: листівках, написаних Валентином Катаєвим і Семеном Кірсановим, в статтях і замальовках Костянтина Паустовського та Сергія Бондарина, віршах Костянтина Симонова і Всеволода Азарова, в оповіданнях Леоніда Соболєва та Вадима Собко.

Володимир Жук (ліворуч) та Iлля Iльф та Євген Петров за роботою (праворуч).

Про героїзм захисників міста розповідали багато письменників — свідки й учасники подвигу Одеси.

Костянтин Симонов (ліворуч), Леонід Соболєв (в центрі), Юрій Олеша (праворуч) .

Костянтин Михайлович Симонов (1915-1979) — поет, прозаїк, публіцист. Збирав матеріал про захисників міста, зустрічався з полоненими солдатами румунської армії і записував все в щоденник, який вів із перших днів війни. Велику популярність мав його вірш «Жди меня». Одеські події відображені у віршах «Если Бог нас своим могуществом» і «Я не помню, сутки или десять», написані під враженням героїчної оборони міста.
«Я не помню, сутки или десять,
Мы не спим, теряя счет ночам.
Вы, в похожей на Мадрид Одессе,
Пожелайте счастья москвичам...»

Вже після війни він написав дві повісті «Левашов» і «Двадцать дней без войны», де прототипами головних героїв стали захисники Одеси.
Леонід Сергійович Соболєв (1898-1971) — прозаїк, драматург, публіцист. Героями його оповідань стали моряки-розвідники.
Плідно після війни працювали Віктор Бернадський, Юрій Трусов, Олександр Уваров, Iван Радченко, Iван Гайдаєнко та багато інших.
Наприкінці 1960-х Одеське відділення письменників поповнилося новими іменами — Володимир Домрін, Юрій Михайлик, Iзмаїл Гордон, Борис Нечерда, Iван Дузь. Кожен з них зробив особливий внесок у розвиток літератури і зайняв своє місце у літературній історії Одеси.
Літературне життя Одеси різноманітне, сюди приїжджають письменники, видавці. Недарма Михайло Жванецький сказав: «Неможливо розлучитися з Одесою. Я це знаю по собі».

Яких одеських радянських письменників і поетів ви знаєте ще?

А імена яких сучасних одеських літераторів ви можете навести?

Серед портретів видатних одеських літераторів представлений і портрет Юрія Олеші. Прочитайте дуже уважно його найзнаменитіший твір-казку «Три товстяки» і спробуйте визначити ті будівлі в Одесі, які послужили прототипом представлених в його казці.

Літопис Одеської кіностудії:

Дорогий восьмикласнику! На наведених нижче фотографіях ти побачиш відомих радянських кіноакторів, квиток у життя які отримали на Одеській кіностудії. Спробуй сам розповісти про цих артистів, фільми, в яких вони знімалися, і склади сам коротку фільмографію Одеської кіностудії.

Директор Музею Кіно Одеської кіностудії В.В. Костроменко тримає в руках фотографію — кадр із відомого фільму «Жага», в якому дебютував В’ячеслав Тихонов. Чи не це перша ступінь до знаменитого "Штірліцу?


Вадим Васильович Костроменко тримає в руках першу афішу до художнього фільму «Вертикаль» — першої кінороботи знаменитого Володимира Семеновича Висоцького. А нижче представлений плащ капітана Жеглова — найвідомішої ролі В. Висоцького в кіно — у фільмі Станіслава Говорухіна «Місце зустрічі змінити не можна».



Сторінки з альбомів з фотопробами до знаменитих фільмів Одеської кіностудії.

Культурна слава Одеси:

Хотілося б звернути Вашу увагу на творчість відомого радянського артиста Театру музичної комедії Михайла Водяного. Народний артист Української РСР (1964). Народний артист СРСР (1976).
Лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації «Премії за акторську роботу» за роль Попандопуло у фільмі «Весілля в Малинівці» (1968).
Навчався на акторському факультеті Ленінградського театрального інституту (до 1943 року).
Видатний артист оперети. Актор П’ятигорського (1943-1945), Львівського (1945-1953), Одеського (з 1954) театрів музичної комедії. 1979-1983 роках — художній керівник і директор Одеського театру музичної комедії, який тепер носить його ім’я.
У репертуарі Михайла Водяного були і Дуліттл, і Боні, і Реб Тев’є, але найбільш органічно і самобутньо він виглядав у ролях одеситів — Яшки-буксира і Мишка-Япончика. Ролі, взагалі не виписані авторами п’єс і музики, прирікають виконавця на одну-дві фарби. I, тим не менш, Водяний зумів вичавити із цього мізерного матеріалу фігури, що стали культовими.
Він позначав Одесита в уявленнях широких народних мас. Одеських артистів у роки Радянської влади зустрічали в Москві і Душанбе, Вільнюсі і Таллінні, немов клонованих двійників його опереточних героїв. У періоди гастролей своїм величезним успіхом театр музкомедії був зобов’язаний, перш за все, М. Водяному.
Що цікаво, він не був одеситом за народженням. Михайло Григорович народився у Харкові. Недалеко від місця, де жила сім’я Водяних, стояла церква. Кажуть, Мишко в 3 роки буквально днював і ночував у ній, слухаючи хор. Якось служитель церкви вивів його на вулицю, до батьків, схвильованих тривалою відсутністю сина, зі словами: «Ваш син буде відомою людиною».
Хоча пізніше, коли перед війною сім’я жила в Кисловодську, батько Мишка говорив: «В сім’ї не без виродка. Мій старший син два інститути закінчив, а молодший — все драмгуртки, переодягання».
Михайло Григорович був не тільки душею театру, його художнім керівником, але і виконробом — будував нову споруду музкомедії. В 1979-му Михайло Водяний став художнім керівником і директором театру музкомедії.
Здоров’я М. Водяного було сильно підірване: артист пережив три інфаркти. 11 вересня 1987 року Михайло Водяний помер.

Михайло Водяний і Микола Огренич.

Микола Леонідович Огренич. Співак (тенор) і педагог. Народився 8 грудня 1937 року. 1966 р. закінчив Одеську консерваторію (клас О. Н. Благовидової). З 1962 соліст Одеського театру музичної комедії, 1966-1988 роках — соліст Одеського театру опери та балету. 1967-1969 роках стажувався в «Ла Скала», виступав з концертами в Мілані та Флоренції. Виступав як концертний співак. З 1970 р. — викладач Одеської консерваторії (з 1984 — ректор, з 1988 — професор).
Народний артист УРСР (1975). Пішов з життя в 2000 році.
Театральні роботи. Серед партій: Водемон, Ленський, Самозванець, Каварадоссі, Рудольф, Манріко, Хозе та інші.
Призи та нагороди. Дипломант Всесоюзного конкурсу вокалістів ім. Глінки (1965); лауреат Міжнародних конкурсів: вокалістів у Верньє (7-а пр., 1969), ім. Чайковського (1-а пр., 1970).

На варті здоров’я одеситів:

Відомий Французький бульвар. Будинок № 49/51. Гордість Одеси і всієї країни — Iнститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова АМН України.


Володимир Філатов народився в селі Михайлівка Саранського повіту Пензенської губернії. Незабаром після його народження родина переїхала до Симбірська (Ульяновськ), де Володя вчився в гімназії і закінчив її в 1893 році. Отримавши блискучу освіту, як і більшість талановитих людей, Філатов був особистістю неординарною і багатогранною. Писав вірші і картини, грав на музичних інстументах, мав славу філософа, володів кількома іноземними мовами.
Однак про вибір майбутньої професії Філатов не замислювався: звичайно, медицина і поза всяких сумнівів — офтальмологія. Адже що може бути благородніше боротьби з найважчою недугою людства — зі сліпотою? Слова, які він вигукнув ще в юності, побачивши сліпу людину, яка простукує свій шлях паличкою: «Кожна людина має бачити сонце!» — стали девізом усього життя великого вченого.
Серед студентів Московського університету Володимир Філатов мав славу лідера, писав наукові роботи і навіть зробив свої перші наукові відкриття.
Через дев’ять років В.П. Філатов став асистентом офтальмологічної клініки Новоросійського університету в м. Одесі, а 1908 року успішно захистив докторську дисертацію за темою «Вчення про клітинні отрути в офтальмології», в якій досліджував вплив на око нормальних і цитотоксичних сироваток. Свою дисертацію він присвятив батькові. Далі пішли приватдоцентський курс, затвердження завідувачем кафедрою і клінікою хвороб зору.
А 1912 року, нарешті, здійснилася його заповітна мрія — В.П. Філатов провів першу операцію із пересадки рогівки, застосувавши досить простий метод, що згодом зробить цю операцію доступною для кожного офтальмохірурга. Однак в 1912 році її визнали безперспективною, і методика не знайшла відгуку серед іменитих учених.
Але В. Філатов не опускає рук, вже через рік він пропонує новий метод вимірювання внутрішньоочного тиску.
Iз урахуванням ефективності, новизни і розмаху наукового потенціалу молодого професора, постановою уряду СРСР було прийнято рішення про створення в Одесі великої клінічної та експериментальної бази для наукових досліджень. I в 1936 році організовано український інститут експериментальної офтальмології, який очолив Володимир Петрович Філатов, його директором він залишався до останніх днів життя.
30 вересня 1944 Володимир Петрович Філатов разом із співробітниками інституту повернувся до Одеси. Він відразу зайнявся відновленням зруйнованих приміщень інституту, що й було зроблено буквально за рік. У переможному 1945 році в інституті функціонувало 120 ліжок, працювало 6 лабораторій. А через рік збулася ще одна мрія В. Філатова — розпочато випуск «Офтальмологічного журналу», першим головним редактором якого став Володимир Петрович.
Повоєнні роки принесли великому вченому справжнє визнання далеко за межами Радянського Союзу. Хворі, поранені — всі прагнули потрапити на прийом до професора. Чергу в поліклініку на прийом складали з вечора, а для консультацій найважчих пацієнтів три рази на тиждень В.П. Філатов виділяв певні години.
Навесні одесити часто бачили академіка в Аркадії, на Малому Фонтані. Він, сидячи на березі моря, писав етюди, в яких було завжди багато моря, сонця і зелені.
Але, мабуть, найбільше в житті академік В. Філатов любив роботу. Знання, досвід, навички він щодня і щогодини передавав своїм учням, створюючи школу вітчизняної офтальмології, традиції якої передаються із покоління до покоління.
Сьогодні iнститут хвороб зору і тканинної терапії ім. В.П. Філатова АМН України заповнений турботами і щоденною працею тисяч його співробітників. За словами директора iнституту, доктора медичних наук Наталії Володимирівни Пасєчнікової, це — одна із небагатьох лікувальних установ нашої країни, чия діяльність добре відома у світі, до думки вчених якої прислухаються провідні офтальмологи. Щорічно в інституті проводиться близько 20 тисяч операцій, близько тисячі пацієнтів з усіх куточків України, країн СНД, далекого зарубіжжя щодня відвідують поліклініку. Часто хворі звертаються до інституту із останньою надією на одужання, це — малоперспективні, багато разів оперовані пацієнти.

Наукова слава Одеси:


Iсторичний портрет: Андронаті Сергій Андрійович
Учений у галузі біоорганічної та фармацевтичної хімії, академік Національної академії наук України (1988), заслужений діяч науки і техніки України (1990), лауреат державної премії СРСР (1980) i державної премії УРСР (1981).
Народився 19 вересня 1940 року в Одесі у родині службовців. У 1964 році із відзнакою закінчив хімічний факультет Одеського державного університету ім. I.I. Мечникова. Там на кафедрі органічної хімії він навчався в аспірантурі, а після військової служби працював, подолавши шлях від інженера до заступника декана. 1970 року Сергій Андрійович захистив кандидатську, а 1976 р. — докторську дисертацію.
Від 1972 р. трудова діяльність С.А. Андронаті пов’язана із фізико-хімічним інститутом АН УРСР (нинішнім ФХI ім. О.В. Богатського НАН України). Він працював старшим науковим співробітніком, завідувачем відділу, заступником директора із наукової роботи, а з 1984 р. — директором. Окрім цього, Сергій Андрійович — член Президії НАН України, Голова Південного наукового центру НАН України й МОН України й Координаційної ради відділення хімії НАН України із проблеми «Наукові основи створення лікарських препаратів». Від 1998 р. він очолює кафедру фармацевтичної хімії Одеського університету і хіміко-фармацевтичний навчально-науково-виробничий комплекс НАН України і МОН України.
Основні напрями досліджень вченого — біоорганічна й медична хімія: розроблення методів синтезу біологічно активних сполук, встановлення їхніх конформацій, структури, хімічніх, фізичних, фізико-хімічних, фармакологічніх властивостей, молекулярних механізмів дії, зв’язку «структура — механізм дії — активність», молекулярний дизайн потенційно біологічно активних сполук, їх синтез.

Наукова еліта Одещини. Т.1. Академіки і професори.
— Одеса, 2008. — С. 12.

Сергій Корольов

Космічна слава Одеси:

Вони робили космічну техніку:

Ліворуч — відомий радянський конструктор ракетно-космічної техніки — Сергій Павлович Корольов Праворуч — відомий радянський конструктор ракетних двигунів — Валентин Петрович Глушко


Олександр Еммануїлович Нудельман (1912-1996).

Про С.П. Корольова і В.П. Глушка знають мільйони людей у всьому світі. А про Олександра Нудельмана, не дивлячись на те, що бюст цьому славнозвісному конструктору встановлений практично в центрі Одеси — знають одиниці. Спробуйте ви провести невеликий пошук і підготуйте про цю людину цілих два повідомлення:
а. діяльність А.Е. Нудельмана в період до космічної ери;
 б. діяльність А.Е. Нудельмана в космічну епоху.

Одесити в космосі:

Георгій Тимофійович Добровольський (1 червня 1928, Одеса, УРСР — 30 червня 1971р., стратосфера над Казахською РСР) — льотчик-космонавт СРСР, Герой Радянського Союзу, підполковник ВПС.
Біографічна довідка:
  • 1944 р. — заарештований окупаційною румунською владою за зберігання зброї, засуджений до 25 років ув`язнення. 19 березня 1944 р. втік з в’язниці. Вступив до Одеської спеціальної школи ВПС;
  • 1948 р. — вступив до Чугуївського військового училища;
  • 1950 р. — початок служби у Військово-Повітряних силах СРСР;
  • 1961 р. — без відриву від служби закінчив Військово-Повітряну Академію (нині імені Ю. А. Гагаріна);
  • 1963 р. — вступив до загону космонавтів (група ВПС № 2), проходив підготовку за місячною програмою;


  • 6-29 червня 1971 року здійснив космічний політ інженером-дослідником космічного корабля «Союз-11» та орбітальної космічної станції «Салют-1» разом з бортінженером Владиславом Волковим і інженером-дослідником Віктором Пацаєвим. На борту станції екіпаж провів великий комплекс наукових досліджень. Політ тривав 23 дні 18 годин 21 хвилину 43 секунди. Загинув разом з іншими членами екіпажу космічного корабля Союз-11 під час повернення на Землю через розгерметизацію спускаючого апарату.

Пам’ять:
  • похований біля Кремлівської стіни;
  • Почесний громадянин міста Одеси;
  • пам’ятник і проспект в місті Одесі;
  • навічно зарахований до списків військової частини;
  • кратер на Місяці;
  • мала планета 1789 Dobrovolsky;
  • на честь Г.Т. Добровольського назване науково-дослідне судно АН СРСР;
  • ім’ям Добровольського названі вулиці та проспекти в містах Владивостоці, Калузі, Ростові-на-Дону, Всеволожську, Коростені та інших містах;
  • ім’ям Георгія Добровольського, Віктора Пацаєва, Владислава Волкова, а також Володимира Комарова названі чотири планети в популярній комп’ютерній грі Mass Effect 2 (сузір’я Пам’ять скупчення Центр Аїда);
  • пам’ятник на місці приземлення Союз-11, в степу, недалеко від селища Шалгінськ.


Цікаво знати:
Далеко не всі знають, що Одеса має саме пряме відношення до радянської космічної програми. Судна Морського космічного флоту брали участь у декількох із міжнародних космічних програм.
Iдея створення морських вимірювальних пунктів була висловлена академіком С. Корольовим. Три великих судна: «Академік Сергій Корольов», «Космонавт Юрій Гагарін» і «Космонавт Володимир Комаров» (списаний 1989 року) були приписані до Чорноморського морського пароплавства СРСР в Одесі, телеметричні судна — до Балтійського морського пароплавства СРСР у Ленінграді. У цілому морський космічний флот складався із 11-ти спеціалізованих суден і аж до розпаду СРСР брав участь у забезпеченні польотів космічних апаратів різного призначення. Дослідники безпосередньо підпорядковувалися Москві, обладнання постачав весь Союз. До 2004 року від Морського космічного флоту збереглося тільки два судна в Калінінграді: «Космонавт Георгій Добровольський» і «Космонавт Віктор Пацаєв».



Кораблі радянського космічного флоту — «Космонавт Юрій Гагарін», «Академік С.П. Корольов» i"Космонавт Георгій Добровольський".

Складіть каталог вулиць, проспектів та інших об’єктів, названих на честь відомих одеситів, представлених у розділі.

Подумайте і скажіть, де б ви в Одесі розмістили музей космонавтики? Бо така ідея вже багато років хвилює міську владу, але поки до створення музею і не приступали.

Про кого із відомих одеситів близького до нас часу ви б могли ще розповісти?

Зіставте прізвища людей з фактами їх діяльності.

Уявіть, що ви є редактором або художником-оформлювачем. Створіть календар на 2012 рік так, щоб на кожній сторінці була інформація про діяча науки чи мистецтва Одеси.

Одеса завжди була великим науковим центром. Причому багато її наукових установ були закритими, бо працювали на оборону країни. Нині вже знято гриф секретності та й підприємств цих вже немає. Тому за допомогою опитувань своїх батьків і пошуку в інтернеті проведіть маленьке історичне розслідування дізнайтеся де знаходилися і чим приблизно займалися одеські науково-дослідні інститути «Темп» і «Шторм»?