Розділ II

Одеса в першій половині ХIХ століття

«Якщо, стосовно зовнішньої краси, Одесу називали «Південною Пальмірою», а за внутрішньою структурою — «маленьким Парижем», то завдяки своєму швидкому зростанню вона, за правом, повинна бути названа «Російським Чикаго».
(Iлюстрована історія Одеси)
§5

Юність Одеси. Діяльність градоначальників Рішельє та Ланжерона. Генерал-губернатор М. Воронцов

Пройде зовсім небагато часу, і вдячні одесити почнуть називати його просто Дюк ...
Як виникли одеські катакомби

Важкі роки становлення:

Незважаючи на асигновані урядом великі суми на будівництво порту в Одесі, до кінця XIX століття будівництво йшло вкрай повільно, й очікуваного зростання обсягів торгівлі не спостерігалося.
Значною мірою причиною цього стала зміна влади в країні: після смерті Катерини II на престол вступив Павло I, який взявся за тотальну ревізію спадщини своєї попередниці. Повною мірою ці реформи позначилися і на Одесі. На початку 1797 р. був звільнений віце-адмірал де Рибас. Після його від’їзду було призупинено будівництво міста і порту. Отримав відставку і першобудівник де Волан.
30 березня 1797 р. вийшов наказ: «Одеський порт, через незручність його, буде так перебудовуватися, щоб бути йому військовим портом».
Заради справедливості слід зазначити, що у Павла I були всі підстави для таких різких заходів: величезні витрати на спорудження Одеського порту обтяжували казну, але не дали відчутних результатів. Проведена ревізія виявила безліч випадків зловживань і казнокрадства. Ситуацію для міста посилив неврожай 1799 р. і початок нової війни проти Франції.
Для порятунку Одеси та пожвавлення торгівлі необхідно було закінчити будівництво порту. I тут одеситів врятувала винахідливість і спритність, яка стала їхньою характерною рисою. Одеса зробила подарунок імператору, що змусило Павла I змінити гнів на милість.
Нащадки де Рибаса, хто вони?

Апельсини для імператора:

9 січня 1800 члени міського магістрату зібралися на нараду, на якій вирішили просити в імператора 25-річну позику для міста в розмірі 250 000 000 рублів, яку треба пустити на завершення будівництва порту.
Щоб завоювати прихильність імператора одеський магістрат постановляє:
«...Как скоро прибудут к здешнему порту апельсиновые фрукты, не допуская прежде покупщиков к оным, повелеть привозителям, отобрав самого лучшего сорта три тысячи, отпустить на платежный счет сего магистрата, которые приняв, отослать к Высочайшему двору Его Императорского Величества ...»
Цікаво, що «апельсиновий» хабар був офіційно закладений в міському бюджеті: «На відправку до вищого двору фруктів і на проїзди нарочним в Петербург — 1818 рублів 69 копійок».
Уже 26 лютого свіжі фрукти були доставлені в столицю і 1 березня імператор Павло підписав рескрипт:
«Господин Одесский бургомистр Дестуни!
Присланные ко мне от жителей Одессы померанцы я получил, и видя, как в присылке сей и в письме, при оной мне доставленном, знаки вашего и всех их усердия, изъявляю через сие вам и всем жителям одесским мое благоволение и благодарность...»

У доповненні Павло ухвалив видати магістрату раніше закуплені для будівництва порту матеріали і 250 000 рублів позики на 14 років під відповідальність всіх купців міста. Також ще на 14 років, до сплати позики, були продовжені всі міські пільги. Одеса була врятована! З цього моменту починається необоротний і бурхливий розвиток міста.
Де Рибаса отруїли?

Герб міста

Ще одним знаком прихильності імператора до Одеси стало затвердження першого герба міста 22 квітня 1798 р.
Герб представляв собою щит, розділений на дві половини. Зверху, в золотому полі, зображений Всеросійський орел, з малими коронами над головами. Посередині малих корон розташовувалася третя — велика, а під нею четверта, давньої форми. На грудях орла — «восьмикутний» хрест, у середині якого зображений Святий Георгій Побідоносець на білому коні, що пронизує списом змія. На нижній половині щита, в червоному полі, якір «о четырех лапах».
До речі, перший герб Одеси можна побачити на правій стороні сходів, що спускаються праворуч від Оперного театру до пров. Чайковського.

Чому, на ваш погляд, доволі зручна одеська бухта так і не стала військовим портом?

Тому що, витрати на спорудження військового порту обтяжували казну Павла І
Тому що Одеса завжди була курортним містом
Одеський порт неглибокий, тому й не міг приймати великі військові кораблі

Кольорова гама всіх гербів Одеси — червоні та жовті кольори. Яке їхнє значення?

Червоний — сонце, жовтий — пісок
Червоний — пам’ять про революційне минуле Одеси, жовтий — символізую майбутнє
Червоний — символізує хоробрість, кохання, життєві сили, жовтий — сонце, багатство, процвітання

В Одесі встановлений пам’ятник апельсину, який двічі переносили з місця на місце. Почитайте додаткову літературу та висловіть свою думку про історію з апельсином для Павла I, як про реальність чи анекдот?

Хто писав про де Рибаса?

Яку Одесу побачив Рішельє?

У 1803 році новий російський імператор Олександр I призначив градоначальником міста Одеси, а з 1805 року і генералгубернатором Новоросійського краю француза герцога Армана Еммануеля дю Плессі дюка де Рішельє.
Що собою представляла Одеса того часу добре видно зі спогадів очевидців. Граф Ланжерон охарактеризував місто тих років як «помийну яму Європи», а мандрівник Рейї, який відвідав Південну Росію, писав про побачене: «Це республіка шахраїв».
Франц де Воллан — русофоб?

Опис Одеси 1803 р.:

До цього року Одеса була схожою на велику частину наших повітових міст, тільки назвою відрізнялася від сіл.
Кілька майже зруйнованих будівель, напівзруйновані казарми і мол нинішньої Платонівської пристані — от і все, що бачив мандрівник, який відвідував місця «Хаджибеївського замку». Те ж пише і друг Рішельє, негоціант Шарль Сікар: "Скрізь, на 40 льє навкруги, немає жодного клаптика обробленої землі, жодного колодязя, гостра нестача питної води, майже повна відсутність дерева для опалення та будівництва. Будиночки в місті мають надзвичайно жалюгідний вигляд ... а міські доходи ніяк не відповідають витратам ... портове обладнання не відповідає вимогам, а будинки потопають у багнюці.

К. Березіний: Альманах «Мальовнича Одеса»

Яким був герцог Дюк?

Біографічні дані:

Арман Еммануель дю Плессі дюк де Рішельє
Герцог Рішельє, а точніше — Арман Еммануель дю Плессі дюк де Рішельє, граф Широн, герцог де Фронсак — народився в Парижі у 1766 році. Він був троюрідним небожем того самого кардинала Рішельє, якого зобразив письменник Олександр Дюма на сторінках знаменитого роману «Три мушкетери».
Герцог рано втратив матір і у дитинстві виховувався під наглядом своїх тіточок. В юності він отримав блискучу освіту. Рішельє вільно володів латинською, старогрецькою, німецькою, англійською та італійською мовами. Пізніше, за кілька місяців він опанував російську мову, здивувавши всіх феноменальними здібностями своєї пам’яті.


Уже в юності чітко проявилися основні риси характеру Рішельє. Розум, природна доброта, широка освіченість і, разом з тим, твердість, рішучість, вірність слову, відданість друзям поєднувалися у ньому зі зворушливою сором’язливістю і неприйняттям розкоші. Навіть у юні роки, коли, завдяки його становищу, виникали найзвабливіші спокуси, він не любив великосвітського товариства і знаходив причини, щоб не відвідувати Версальський палац. Після перемоги Великої французької революції герцог змушений був залишити країну. Він прибув до Російської імперії, що вважалася головною опорою монархії в Європі, і швидко зробив кар’єру. Коли імператор Олександр I шукав кандидата на посаду градоначальника Одеси, він зупинив свій вибір на Рішельє.
Фатальний вогник або як з’явився «Одеський» маяк

Талановитий адміністратор і будівельник:

Рішельє прибув до Одеси вже у березні 1803 р. й відразу активно включився до міського будівництва. При ньому в Одесі було закладено безліч вулиць у 50 футів шириною кожна; розбиті сади; зведені культові установи: собор, старообрядницька каплиця, католицька церква, синагога; були відкриті дві лікарні; відомий на всю Європу міський театр, де за честь вважали виступати кращі європейські театральні трупи; побудовано казарми; ринок; створена водойма для прісної води; відкриті навчальні заклади: благородний виховний інститут (згодом перетворений на ліцей, який отримав назву «Рішельєвський»), комерційна гімназія, шість нижчих навчальних закладів; «редут з кавовим закладом» та «промінна контора» (рос.).
Значна увага приділялася герцогом благоустрою міста. Тим, хто зводив будинки, наказувалося садити дерева навколо будинку, щоб збільшити кількість зелені, яка рятує місто і його жителів під час спеки. Скільки праці, завзятості, нарешті, таланту довелося докласти герцогу, щоб виростити перші акації, гледичії, яблуні, вишні, абрикоси в умовах обмеженості прісної води і періодичних суховіїв і пилових бур. Майже у всіх особистих листах Рішельє до знайомих і друзів прохав надсилати те чи інше насіння і живці рослин.
Створення неповторного архітектурного вигляду Одеських вулиць — одна з головних заслуг герцога де Рішельє.

Боротьба з чумою 1813 року:

У 1812-1813 роках Одеса пережила страшну епідемію чуми, від якої помер кожен п’ятий житель міста. Рішельє переживав епідемію як особисту трагедію. У листі до імператора у 1813 році Рішельє називає чумне місто справжнім пеклом.
Проте Рішельє без страху відвідував лазарети, втішав хворих і навіть особисто допомагав ховати померлих. Щоранку він з’являвся на площі біля собору, де був організований «командний пункт порятунку», і звідти разом із помічниками починав свій рейд змученим містом.
Одного разу сам герцог, за свідченням очевидців, впавши на бруківку в своєму дворі, вигукнув: «Я не в силах більше стояти. Моє серце ослабло від необхідності використовувати всю мою владу для спустошення цих вулиць, коли я протягом десяти років повертав їх до життя!».
Одеський карантин

Рішельєвська економічна модель розвитку міста:

Рішельє застав місто у важкому фінансовому та господарському становищі. Герцог запропонував власну соціальноекономічну модель, яка на багато років вперед забезпечила швидке зростання Одеси, і її статус одного із найбільш динамічно розвинутих міст Європи XIX століття.
У середині XIX ст. міністерство внутрішніх справ тодішньої Російської імперії, ґрунтуючись на величезному статистичному матеріалі за період із 1802 по 1852 рік, не без подиву для себе виявило, що єдиним містом країни, яке завжди жило за власний рахунок, була Одеса — третя за кількістю населення у тодішній імперії.
Прибутки Одеси завжди перевищували раніше заплановані цифри, а, головне, завжди перевищували видаткову частину, яка, до речі, на душу населення була вищою, ніж в обох столицях — С.-Петербурзі та Москві. Більше того, у видатковій частині міського бюджету значилися ті статті, які абсолютно у всіх містах входили до скарбничих витрат, наприклад, утримання арештантської роти.
Рішельє домагався від імператора надання Одесі права безмитного ввезення товарів. Однак реалізувати задум Рішельє про «порто-франко» довелося вже його спадкоємцю Ланжерону.
Завдяки своїй особистій дружбі з імператором Олександром I герцог Рішельє просив для керованих ним територій, мабуть, тільки одну перевагу, яку можна позначити досить простою формулою — невтручання величезного бюрократичного апарату імперії у створюваний ним у південних провінціях соціальний та економічний механізм.
Утім, відсутність дріб’язкової регламентації і відмова від штучного перенесення завідомо відсталого соціально-економічного укладу внутрішніх губерній у Північне Причорномор’я підкріплювалися багатомільйонними прибутками, які одержувала скарбниця із «житниці Європи».
Особливе значення Рішельє надавав зростанню обсягів закордонної торгівлі. Щоб залучити російських та іноземних купців, які завжди із побоюванням ставилися до системи російського законодавства, герцог заснував Незалежний комерційний суд.
Була організована «променная контора», зменшено мито на 25%. Ефективним заходом став дозвіл російським та іноземним купцям провозити через Одесу іноземні товари, за винятком заборонених, транзитом до Молдови, Валахії, Австрії та Прусії. Це різко підняло значення Одеського порту, як одного із найважливіших у морській торгівлі для Центральної та Східної Європи. Крім того, Рішельє домігся дозволу заснувати в Одесі складські магазини для безмитного складування в них іноземних товарів до півтора року. У сукупності всі ці заходи й дали позитивний результат у вигляді зростання торгівельної активності міста.
Досить сказати, що за два роки перебування Рішельє на посту градоначальника кількість іноземних кораблів, що заходили до порту, збільшилася із 100 до 666 кораблів.
Одеські хитрощі

План забудови Одеси:

Свідчить очевидець:

Французький дипломат Ф. де Сен-При напише згодом про цей час: «З 900 торгових суден, що борознили Чорне море, більш 500 кидали якоря в Одеському порту, який тільки з’явився на світ ...»

Яким побачили очевидці наше місто на початку XIX століття?

Вони побачили процвітаючу "Південну Пальміру
Вони побачили брудну «республіку шахраїв»
Вони побачили місто без парків та скверів

У чому Ви бачите проблеми і переспективи розвитку Одеси в другому і третьому десятиліттях XIX століття?

Ялинка для Софійки

Цікаво знати:

Але в діяльності Рішельє на посту градоначальника Одеси були й інші грані. Бажаючи зробити Одесу як найбільш привабливою для жителів і приїжджих, герцог всіляко заохочував створення міського театру, де виступали популярні італійські артисти. Сотні багатих купців і поміщиків довколишніх і віддалених губерній прагнули провести тут вільний час, а це давало, в свою чергу, нові ділові контакти і приплив грошових коштів до бюджету міста.
Коли в 1815 році Рішельє отримав запрошення очолити уряд Франції і назавжди покинув Росію, Одеса була вже цілком облаштованим європейським містом, з товарообігом порту до 30 мільйонів рублів в рік.

Рішельє очима сучасників:

«У Одесі жили представники різних національностей і віросповідань. Окрім росіян, тут були греки, італійці, французи, арнаути (албанці), болгари; жили в Одесі православні, католики, лютерани, євреї. Для герцога вони всі були рівні, на кожного обивателя він дивився як на людину і обходився з ними по-людськи. Одного лише вимагав Рішельє від обивателів: щоб вони були добрі громадяни і чесні люди, справно відбували державі й місту свої повинності».

Iз збірки «Минуле і сьогодення Одеси»

Рішельє очима людей іншого часу:

Цей привітний, спокійний і скромний чоловік був близький до іноземних жителів так само, як і до росіян. Подейкували, що нагайські татари любили його і вважали своїм батьком. Він вирішив проблему їхнього розселення в постійних громадах. Для цього в кожному із їхніх таборів він побудував мечеть, будинок для мулли і його сім’ї. Євреї так само шанували Дюка, як і його пам’ять. Один із французьких істориків характеризував його правління в Одесі як «просвітницький деспотизм» або «диктатуру честі».

Професор Патрісія Герлігі (США). Одеса історія міста, 1794-1914.— К.: Критика, 1999.

Як пограбували Рішельєвський ліцей

Пам’ять про Рішельє:

Перебування герцога Рішельє на посту одеського градоначальника із 1803 по 1815 рік, а з 1805 р. ще й на посаді генерал-губернатора Новоросійського краю, справедливо вважається поворотним моментом у ранній історії Одеси, що визначив подальший добробут і процвітання юного міста.
По-європейськи освічена, широко ерудована людина, що володіла дивовижним поєднанням талантів економіста і політика, із вражаючою працьовитістю, особистою скромністю і безкорисливістю, Рішельє зумів спочатку закласти своєю діяльністю підвалини цивілізації в Причорноморському краї і облаштувати Одесу за всіма стандартами розвиненого європейського міста.
Рішельє виїхав до Франції, де став прем’єр-міністром в уряді Людовіка XVIII. Герцог помер 16 травня 1822 р. у віці 56 років у Парижі.
30 липня 1827 р. в присутності величезної кількості одеситів відбулося урочисте закладення пам’ятника легендарному Рішельє. Урочисте відкриття пам’ятника відбулося 22 квітня 1828 р.
Через майже два століття перший пам’ятник Одеси — бронзовий Дюк — є для кожного одесита чимось більш значущим, ніж просто скульптура або якийсь пам’ятний символ. Це серце Одеси, що підтримує духовний зв’язок першобудівника Одеси, великої людини і громадянина із одеситами всіх поколінь.
Телеграма Рішельє

Джерела про закладення пам’ятника Рішельє:

«Після того, як була проказана молитва і освячено місце, в заглиблення найбільшого каменю, що став фундаментом пам’ятника, були покладені різні медалі та монети, які належали до часів царювання Людовика ХVI, Катерини II, Павла I і Людовика ХVIII, яким Рішельє мав щастя служити. До цих пам’ятників додали медаль Государя iмператора Миколи Павловича, кілька срібних монет 1827 року та бронзовий медальйон із зображенням покійного Дюка, що було зроблено з нагоди його смерті в Парижі в 1822 році».

«Одеський вісник», 1827 р № 60

Для багатьох одеситів граф Рішельє був і залишається втіленням ідеального градоначальника. Спробуйте скласти своєрідний список якостей, якими за прикладом Рішельє, на ваш погляд, повинні керуватися керівники нашого міста?

Жарти графа Ланжерона

Документи свідчать:

Наступник Рішельє граф Андро Ланжерон.

Використовуючи документи, розкажіть про градоначальника Андро Ланжерона.

Перерахуйте нововведення у розвитку міста за градоначальника А. Ланжерона.

Опишіть Одесу в часи графа Ланжерона.

Перепоховання подружжя Воронцових

Генерал-губернатор Новоросійського краю граф М.С.Воронцов:

Особистість М.С. Воронцова унікальна для кріпосницької Росії. Навряд чи можна було знайти в російській армії генерала такого рівня освіченості і державного мислення. Воронцов брав участь практично у всіх війнах першої половини XIX століття, закінчивши кар’єру на Кавказі світлішим князем, генерал-фельдмаршалом, кавалером усіх російських і багатьох іноземних орденів.
У 1823 р. граф Воронцов призначається генерал-губернатором Новоросійського краю і повноважним намісником Бессарабії. Свою резиденцію граф розміщує в Одесі.
У день, коли граф Михайло Семенович Воронцов був призначений Новоросійським генерал-губернатором і прибув до Одеси, Растопчин у своєму листі написав: «Я вітаю все населення Новоросійського краю, яке йому (Воронцову) підвладне, але у нього буде багато роботи — одне тільки викорінення злодійства можна порівняти із подвигами Геркулеса».

Одеса за Воронцова.