§6

Десятиліття активного розвитку

«Золоте століття» Південної Пальміри: у чому золото?
До восьмикласників:
Юні одесити — молоді дослідники історії нашого міста! Цей параграф не порадує вас ілюстраціями і здасться вам незвичайно складним. Не дивно — адже в ньому зібрані матеріали з економічного розвитку Одеси у першій половині XIX століття. Не намагайтеся закривати посібник, а постарайтесь уважно прочитати наявні в параграфі документи, адже хто знає, може саме Ви в майбутньому, використовуючи історичний досвід, перетворите Одесу в найбільш процвітаюче місто на Землі ...
У молодій Одесі аврал!

Фактори, що сприяли економічному розвитку Одеси:

Одеса засновувалася як один із військово-морських форпостів Росії на завойованих землях, проте швидко втратила своє військове призначення. Розвиваючись як торгівельний порт, Одеса за одне століття стала економічним, політичним і культурним центром Північного Причорномор’я, четвертим за величиною містом Російської імперії після Санкт-Петербурга, Москви і Варшави.
Особливу роль у становленні Одеси відіграла зміна геополітичної ситуації в Європі, хлібна торгівля і урядова політика по залученню поселенців на нові землі.
Після трьох поділів Речі Посполитої другої половини XVIII століття більша частина українських земель увійшла до складу Російської імперії, і коли під час «континентальної блокади» Англії і наполеонівських воєн українсько-балтійські торгівельні шляхи були перервані, український хлібний експорт переорієнтувався на чорноморські порти, насамперед — на Одесу.
Одеса як місто-порт у середині XIX століття стала центром транзитної і посередницької торгівлі країн Європи, Близького і Середнього Сходу. Через столицю Новоросії проходило 37% всього хлібного експорту Росії і близько 60% — півдня країни. Ця обставина, а також — особливий статус, який надавали місту російські імператори (грошові субсидії, звільнення від податків і постою, порто-франко (1819-1859 рр.) cтали причиною економічного і демографічного підйому Одеси.
Справжній одеський джентльмен

Одеса — «порто-франко»:

Однією з ключових ідей в соціально-економічній моделі нового міста де Рішельє була ідея надання Одесі статусу «порто-франко».
Навіть отримавши в 1815 році пост прем’єр-міністра Франції, герцог як і раніше при особистих зустрічах з імператором Олександром невпинно наводив аргументи на користь надання «милій його серцю Одесі» режиму «вільного порту».
Користуючись дружніми зв’язками з імператором, Рішельє зумів силою особистої чарівності переконати його в необхідності надати Одесі право безмитного ввезення товарів.
Втілити в життя ідеї герцога Рішельє вдалося лише графу Ланжерону.
Олександр I підписав доленосний для молодої Одеси маніфест «Про дарування порто-франко» лише наприкінці квітня 1817 року.
Унікальний для Росії соціально-економічний експеримент — порто-франко — визначив початок «золотого століття» Південної Пальміри.
Новий торгово-економічний режим був введений строком на 30 років, що вивело Одесу із загальної митної системи Російської держави, про що і мріяв герцог. В межах міста товари тепер дозволялося не тільки вивантажувати, зберігати, але переупаковувати і переробляти без всяких на то мит і обмежень. Одеса перетворилася на «дешеве місто».
Двомовна Одеса

На роботу через митницю

Місто стало схожим на державу в державі. Від решти країни його відділяв спеціальний митний рів із пропускними заставами. До сьогодні у топографії Одеси збереглися назви «Застава-I», «Застава-II» і вулиця Старопортофранківська, за адресою якої один із таких ровів і пролягав. Всього було три митних лінії в історії Одеси.
Проект початкової розділювальної межі був вкрай невдалим: кордон охоплював більше 36 км, разом із 12-кілометровою зоною Куяльницького і Сухого лиманів. Між лиманами необхідно було вирити рів завдовжки в 23 км і шириною у гирлі до 3 метрів. Глибина рову становила більше двох метрів. Перед ним було зведено насип, обладнаний дерев’яними рогатками. Для охорони першої лінії порто-франко було побудовано 17 караульних будок і дві митниці. Усе це обійшлося Одесі в 150 тисяч рублів.
Проте, стримати потік контрабанди на такій значній ділянці кордону не вдавалося, і вже наказом від 1 червня 1821 р. перша лінія порто-франко була ліквідована — вона обмежувалася тепер тільки Карантинною гаванню.
У червні 1822 р. лінія знову була відновлена, але тепер вона охоплювала вже тільки місто, відокремлюючи передмістя від історичного центру. Друга лінія пролягала сучасною вулицею Старопортофранкiвською, огинаючи місто підковою — від дачі Ланжерона до нинішнього Пересипського моста. У результаті Молдаванка, Слободка і Пересип опинилися за межами лінії, і це породжувало суттєві незручності для одеситів. Значна частина робітників проживала саме у передмістях, і щодня під час повернення додому із центру міста вони проходили митний огляд. А за будь-який товар, що проносився, потрібно було платити податок, незалежно від того, де він був виготовлений, в Одесі чи іншій державі.
Зранку в місто безперешкодно в’їжджали водовози, які возили бочки із Малого і Великого Фонтанів, і вулиці Балківської (тут теж було джерело). Продавши воду, ввечері того ж дня, вже порожні, вони «скупчувалися числом більше тисячі підвод біля Тираспольської застави, щоб пройти особливо ретельний огляд».
Враховуючи всі ці недоліки, новий генерал-губернатор Михайло Воронцов звелів розробити третій проект лінії портофранко, яка і стала остаточною для наступних 32 років. Третя митна лінія охоплювала основні передмістя Одеси, разом із Пересипом, Слободкою, Молдаванкою, Ближніми та Дальніми Млинами, і закінчувалася між Малим і Середнім Фонтаном. Загальна протяжність цієї лінії дорівнювала 16 км, але обладнана вона була куди більш ґрунтовно: за два рови були вириті на відстані від 20 до 40 метрів один від одного рови, побудовано 12 вартових приміщень для об’їждчиків, створені дві в’їзні застави і дві митниці. У період епідемій чуми і холери 1831 і 1837 років ця лінія перетворювалася в надійний санітарний кордон.
Рішенням Державної ради система порто-франко в Одесі була ліквідована у березні 1858 р., а 18 квітня митні караули зняті. Катастрофи і тотального розорення, як очікували деякі громадяни, не відбулося. Одеса вступила в новий етап свого розвитку, не менш значний і величний.

На основі документів визначте незручності, що відчували одесити в зв’язку з введенням порто-франко.

Неможливість вільної торгівлі
Одесити мусили проходити контроль на якість товарів
Збільшилася кількість контрабандистів

Визначте позитивні аспекти порто-франко для міста і громадян

Вільна торгівля
Можна було втекти за кордон
Відкрилися нові митні пункти
Перший асфальт в Російській імперії

Думка історика А. Красножона про введення порто-франко в Одесі:

Порто-франко — прообраз сучасних вільних економічних зон. До введення цього режиму в Одесі ввезені товари обкладалися митом і проходили контроль, який супроводжувався різними зловживаннями з боку митних чиновників. При ввезенні товарів купець часто не знав, де буде їх реалізовувати. Тому було потрібно вдаватися до послуг тимчасових складів, за які також доводилося платити. Все це гальмувало розвиток торгівлі молодого портового міста.
I якщо введення порто-франко набагато спростило життя купцям, то владі лише додало головного болю, особливо через контрабанду, адже в ці роки в Одесі була митниця на митниці. Раніше був популярний міф про те, що контрабандисти діяли ніби-то через катакомби. Але жодне відоме підземне вироблення не перетинає другу лінію порто-франко. Iнша справа — «міни» (підкопи, тунелі), які з’єднували сусідні будинки через вулицю і могли служити для подібних нелегальних операцій. Практикувалися також різні способи перекидання товарів через рів.
Час, коли в Одесі був режим порто-франко, без перебільшення можна назвати золотим століттям в історії міста. Південна Пальміра за лічені десятиліття перетворилася на найбільшого світового експортера зерна.

А.В. Красножон. Iдеальне місто (на правах рукопису)

Як в Одесі карали «невірних»

Преса того часу свідчить:

«Одеський вісник» присвятив на своїх сторінках пшениці такий блискучий панегірик: «Вона творила тут справжні чудеса, і якщо древні зображували Фортуну химерною норовливою красунею із зав’язаними очима і з мішком золота в руках, так саме у нас, по вулицях наших, ходила вона в цьому вбранні».

Iстинне «золото» Південної Пальміри:

У часи «хлібного буму» через подібність картин ділового темпу життя Одеса дуже нагадувала міста американського Заходу за часів знаменитої «золотої лихоманки» з однією, правда, суттєвою різницею. Справжнім «золотом» Південної Пальміри були за часів хлібного буму сотні тисяч чвертей відбірної української пшениці, що йшли морем для продовольчих потреб народів Заходу Європи та Леванти (країн східної частини Середземномор’я).

А. Скальський про життя в Одесі:

«Привізні площі Одеси, а коли підвезення пшениці траплялося, як в той рік, особливо великим, то і всі навколишні вулиці, були суцільно заставлені обозами з усіляких селянських возів, та так густо, що від них «ні проходу, ні проїзду не знайти». Адже до них, зрештою, сходилися в місті і чумацькі шляхи, і поштові тракти Новоросії, Волині, Полтавщини, Київщини та Бессарабії. На цих же галасливих площах, біля розпряжених возів з піднятими голоблями, чумаки зазвичай і проводили час, поки в місті вирішувалася подальша доля їх вантажу. «Вони вбиралися в полотняний одяг, просочений дьогтем; свитка, батіг, плоска бочка з водою, мазниця з дьогтем і казанок для варіння пшоняної каші з салом, тут на вулиці між возами і було все майно чумака».

Зі спогадів К.Е. Андрієвського, особистого лікаря бібліографа М.С. Воронцова:

«Пам’ятаючи про літні випадки холери, місто не втратило репутацію епідемічно благополучної гавані, і в цьому висока була заслуга Одеського Карантину! Портові баржі-ліхтери відводили з рейду до Карантинного причалу. Цього разу гвардіони Карантину підвізні човни обкурювали хлором, тим самим, за уявленням тодішньої медицини, «очищаючи» перед черговим завантаженням біля Платонівської пристані, чому зобов’язувала похмура пам’ять про недавні епідемії, що жорстоко терзали юну Одесу.
Коли купецьке судно, нарешті, ставало завантаженим, то, справивши обов’язкові обряди в Карантині і засвідчивши коносамент у «Капітана над портом», шкіпер отримував у властей дозвіл на вихід в море.
Але перш ніж лягти курсом на Босфор, шкіпери правили з одеського рейду до Середнього Фонтану. Там, в згаданій вже пристані, закордонні судна бункерувалися перед рейсом одеською джерельною водою..."
«Сходинки мертвих»

Факти свідчать:

Успіх 77 торгових будинків Одеси в основному базувався на морському хлібному вивозі за кордон. «Капітанами» Чорноморської хліботоргівлі, які брали активну участь в комерційних оборотах Південного краю, були одеські негоціанти, «хлібні королі» Воронцовскої Одеси, строкатий розсип грецьких, італійських, французьких, караїмських, німецьких, єврейських прізвищ: Родоконакі, Iраклідія, Папудов і Пандія Ралі, Хава, Джерболіні, Рокко, Заріфі, Масса, Рафалович, Цициним, Севастопуло, Кельнер, Трабботі, Мавро.
Перші вибори міського голови

З публікацій «Новоросійського календаря»:

Крім одеських негоціантів і поміщиків із південних губерній, які підняли азартними спекуляціями хлібний експорт Новоросії, чималими були, особливо в одеському порту, доходи і «простого робочого класу» або міського пролетаріату.
Робота трудівників — від спадкових вантажників, биндюжників і човнярів до пересічних підсипальників із пияків Матроської слободки і навіть приблудних — цінувалася у гарячу пору «за руки», а головне — гідно винагороджувалася. «Відрядна» плата міського пролетаріату, який брав активну участь у обслуговуванні хлібної торгівлі, піднялася на міських біржах праці у 1853 році до небачених висот. Незвичайною була дорожнеча міського візництва. За доставку чверті хліба від магазину на Купецьку пристань ціна, бувало, становила 75 копійок, за перевіз на човні від порту до судна на рейді вимагали до 20 копійок сріблом, замість звичайних цін в 15 і 3 копійки сріблом за чверть. Тому сезонні доходи візників-фурщиків, а також човнярів, лопатчиків, міряльників, сіяльників та іншого припортового і навколомагазинного народу були в 1853 році достатні, щоб «не одна скромна сім’я в робочому стані народу могла в цей час збагатитися і придбати собі скромні зручності життя, що мають такий могутній вплив на етичний стан народу і облагородження його простого побуту», — так, підводячи підсумки «хлібного буму», оцінював той рік «Новоросійський календар».

Цікавий факт:

Саме човнярем на перевезенні хліба починав у 1830-ті роки в Одеському порту нікому невідомий молодий моряк родом із Сицилії Анжело Анатра. Заробивши з часом відомий капітал, підприємливий італієць, за словами одного зі старожилів, «з простого перевізника і відправника вантажів перетворився на негоціанта». В Одесі він став засновником славетної династії купців, пароплавників, промисловців, а згодом і ... авіабудівників, що залишили добру по собі пам’ять, також як меценати та благодійники.

Свідчать джерела:

У розпал хлібного буму роботи в порту і в місті вистачало на всіх, і на одеських вулицях не знайти було тоді звичних для інших міст імперії натовпів жебраків і бідних, що поневірялися із простягнутою рукою від церковної паперті до богодільні. Високим статкам всіх своїх мешканців Південна Пальміра була зобов’язана тим, що не знала з дня свого народження стихійних бунтів міської черні.
При цьому в Одесі гроші даремно нікому не платили. Практично всі операції із експортним хлібом проводилися тоді вручну, тому так цінувалася праця поденників у порту. Тому не тільки в Одесі, але і по всіх портових містах Чорного моря завжди були дорогі міцні робочі руки. Якщо у заморського купця «раптом» «горів» терміновий фрахт, він за ціною не стояв. У таких випадках зазвичай пропонувалося за роботу вдвічі, а то і втричі понад традиційного заробітку. Зрозуміло, що платили сповна не тільки вантажникам у порту, але і за роботу, особливо понаднормову, при хлібних магазинах. Плата працівникові виходила тоді до 3-х і більше рублів на день. Ось і траплялося, що в «пік» навігації, у незабутні будні хлібного буму, навіть розбещена домашня прислуга все кидала напризволяще і, тільки посміхаючись у відповідь найщедрішим обіцянкам своїх господарів, бігла до міських житниць і в порт.
Хто такі одеські бендюжники?

Iз спогадів одеситів:

«Безсоромність нашої прислуги перейшло межі дозволеного! Не тільки лакей або кучер, але куховарка, не дочекавшись, щоб обід був прготовлений і поданий, годувальниця, незважаючи на крик бідного малятка і сльози матері, — нарікали одеські дами, — кидають найповажніші і щедрі для них сімейства, біжать в хлібні магазини для того, щоб пов’язати мішки, сидіти на вулицях і підбирати хліб, що падає...».

Зі спогадів професора Рішельєвського ліцею К. Зеленецького:

«У публіки не вистачає повного і тривалого співчуття до сцени. Більшість байдужі до того, яку оперу дають, хто співає сьогодні і хто співатиме завтра. У театрі частенько буває порожньо. Звичайно, свічки біля лож першого ярусу горять, як і колись, але для чого, панове? Вони світять тьмяно, якщо промені їх не розігруються райдужними переливами в квітниках дамських нарядів. Куди подівся цей захват, який виступав за межі звичайного?».

Які риси наявні в характері тодішніх одеситів?

Заповзятливість
Байдужість
Веселість

Уважно прочитайте документи і скажіть, чим визначено «золотий вік» Одеси?

Золотом скіфів
Хлібним бумом
Промисловим розквітом
Фатальна помилка торговця зерном

Промисловий бум:

Режим безмитної торгівлі відразу зробив Одесу одним зі світових торгівельних центрів. Фактично для всіх купців, що торгували із Російською імперією, Одеса стала єдиним безальтернативним варіантом для ввезення та вивезення товарів із південного напрямку. Ризик не продати товар був зведений до мінімуму через бурхливе зростання підприємництва, купці не несли фінансових витрат через відсутність мита. На зворотному шляху купець завантажувався російським товаром, як правило, хлібом.
Такий режим давав місту величезні можливості для розвитку. Купуючи сировину без мита, підприємці відкривали в межах порто-франко для переробки заводи цієї сировини. Вивіз хліба створив цілу мережу борошномельних заводів, вивіз вовни — вовномийки, потреба у корабельному оснащенні — канатні заводи. А вже потім готова продукція продавалася всередині країни. Нерідко вироблена із ввезеної сировини в одеських межах порто-франко продукція взагалі не виходила за межі митних постів — її відразу відправляли за кордон.
Багато хто заробив собі статки як перекупники, скуповуючи іноземний товар і продаючи його відразу за кордон. Завдяки цьому Одеса стала одним із основних перевалочних торгівельних пунктів Середземноморської та Чорноморської торгівлі. За перші п’ять років порто-франко Одеса вийшла на третє місце за торгівельними оборотами в імперії, а потім і на друге — трохи поступаючись тільки Петербургу.
Однак поступово плюси порто-франко почали ставати мінусами. Зростаючи, потік вироблених товарів настільки перевантажив митні пости, що митники елементарно не справлялися із ним. У результаті, товари йшли через митницю майже без огляду, а самі митники казково багатіли на хабарях підприємців.
Вічно розвивати промисловість і торгівельні офіси в межах порто-франко було неможливо. Просто скінчилася земля. Місто перестало справлятися із постійно зростаючим товарообігом. Не те, що переробляти, зберігати привезені в місто товари було просто ніде. За кожен клаптик землі у межах міста велися справжні війни. Скупченість населення у межах порто-франко стала нестерпною. Частина підприємців Одеси була змушена працювати поза межами порто-франко, а, значить, закладати у витрати сплату мита. У результаті порто-франко почало не сприяти розвитку промисловості, а навпаки — гальмувати її.
Багато негоціантів навіть кинули власну торгівлю і почали спекулювати землею і будівлями у межах порто-франко. Таким чином, після періоду бурхливого зростання торгівлі та переробної промисловості порто-франко поступово себе вичерпало до середини 1840-х років. При цьому, втративши свої переваги, порто-франко зберегло свої недоліки. Щомісяця держава від контрабанди втрачала 200-400 тис. рублів. З цієї причини порто-франко намагався скасувати ще імператор Микола Перший, проте М. Воронцов переконав його цього не робити і дати місту ще п’ять років митної волі. Ці п’ять років розтягнулися більш ніж на 10: Кримська війна, смерть Миколи Першого і воцаріння Олександра Другого дали одеситам кілька додаткових років вільної економічної зони.
Але порто-франко було приречене. Одеса була досить багата, щоб конкурувати на загальних підставах із іншими регіонами країни та світу. Одесі було тісно в поясі кордонів порто-франко, які із захисного бар’єру перетворилися на зашморг, який штучно стримував розвиток міста.
Особливий режим «порто-франко» в Одесі був скасований 19 квітня 1859 року.
Одеса могла бути жовтою?

Карта Одесси 1850 р.:

Встановіть які ще міста Російської імперії в XIX столітті отримали статус порто-франко.

Санкт-Петербург, Москва
Феодосія, Батумі
Санкт-Петербург, Феодосія

Згадайте історію Середніх віків і порівняйте переваги, які мало місто, що володіло Магдебурзьким правом, і місто, що мало статус порто-франко.

Визначте які галузі одеської промисловості і господарства до 1850 року найбільш розвивалися, а які менше. Свою відповідь аргументуйте.

Складіть історико-літературне оповідання «Життя одесита в 1840 роках».

Напишіть невелике есе «Одеса у період активного економічного розвитку».

Зробіть порівняльний аналіз економічного, культурного рівня розвитку нашого міста із іншими містами імперії.