§7

Одеса — центр вільнодумства та національно-культурного руху

Думи про свободу в волелюбному місті

Свідчить хронологія:

1801-1806 pp. — виникнення грецьких і болгарських поселень;
1814 −1821 pp. — виникнення і діяльність в Одесі грецької організації «Філікі Етерія»;
1817 p. — відкриття перших масонських лож в Одесі;
1822 p. — офіційне припинення діяльності в Одесі масонських організацій;
1821-1829 pp. — грецьке повстання і Національно-визвольна війна грецького народу;
1929-1830 pp. — створення незалежної Грецької держави;
1825-1826 pp. — повстання декабристів у Санкт-Петербурзі та під Києвом;
1877-1878 pp. — Російсько-турецька війна і створення незалежної Болгарської держави.
Що лишилося від фрегату «Тигр»?

Дослідження історика Красножона А.В. «Iдеальне місто»

Заснування Одеси проходило за принципами масонської ідеї про «улаштування ідеального міста». I це не дивно, оскільки батьками-засновниками «південних морських воріт» Російської імперії були саме масони. Де Рибас, Ф. де Волан, Рішельє і Ланжерон були людьми своєї епохи, коли серед інтелектуальної еліти Європи було «модно» входити до масонських лож і захоплюватися античністю.
План Одеси, складений де Воланом на початку 1794 року, був яскравим прикладом античних запозичень.
Акт заснування міста розпочався із обрання сакрального центру в районі нинішньої Театральної площі, де перетиналися дві головні вулиці міста — нинішні Рішельєвська і Ланжеронівська.
Відповідно до початкового задуму засновників Одеса звернена до моря вектором своїх вулиць, всією географією кварталів, архітектурним фасадом. На нижній терасі, біля берега, розташований порт. До нього ведуть дві магістралі, прокладені дном глибоких балок: Військової і Карантинної, званих у народі «канавами». Центральний простір між ними займали грандіозні сходи у двісті сходинок (вісім з яких при розширенні порту пізніше були засипані). До зйомок відомого фільму Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін», сходи залишалися безіменними. У путівниках їх величали то «Бульварними», то «Гігантськими». Сходи з’єднують Приморський бульвар із Морським вокзалом і спеціально розгорнуті своїм ребристим полотном до глядача, який прибув в місто морем.
Але мало кому відомо, що гігантські сходи у масонській символіці займають одне із чільних місць. Потьомкінські сходи становлять символ усіченої піраміди, якщо дивитися на неї з боку моря. Піраміда і Всеосяжне око — символ триєдиної світобудови і вічності Всесвіту. Потьомкінські сходи пов’язували три стихії: водну, земну і небесну. У біблійній символіці сходи Якова служили для подорожей ангелів на Землю.


Майже до середини 1870-х років будь-який морський мандрівник міг без зусиль розгледіти над сходами громаду Міського театру, який був збудований Тома-де-Томоном у стилі античного храму. Світу цей італійський архітектор більш відомий проектом Біржі на стрілці Василівського острова у Петербурзі. В обох випадках майстер прекрасно впорався із проблемою перспективи і масштабу.
I якщо продовжувати улюблені одеськими краєзнавцями порівняння Пітера і Одеси, то «єдність каменю і води» — основних масонських стихій — наявна в обох містах. Проте у «Південній Пальмірі», як не парадоксально, це не так вже й помітно. Розгорнута панорама міста, створена поколіннями містобудівників, тут відкрита лише обмеженому колу глядачів. А саме — прибулим в місто морським шляхом. В Одесі нема намиста островів на пітерський манер, які дозволяють розглянути одну частину міста, перебуваючи в іншій. Панорама палацових комплексів Приморського бульвару, Потьомкінських сходів і Театральної площі в єдиній композиції завжди була знайома більше іноземцям або морякам, прибулим в порт морем, ніж самим городянам.
Так Одеса перетворилася на гостинне місто на березі античного «Гостинного моря», по-давньогрецькому — «Понта Евксинського». А вітрильник, як символ мандрів і надії, впевненно увійшов до місцевого пантеону масонської символіки. Так чи не випадково на одному із бронзових барельєфів пам’ятника Рішельє, на Приморському бульварі, присутнє зображення парусника?
Треба зауважити, що ще в 1786 р., до переходу на російську службу, Рішельє стає членом паризької масонської ложі «Олімпійське товариство». Але раптом 37-річний генерал-лейтенант із свити молодого імператора попросився призначити його градоначальником заштатного містечка на півдні Росії. Можливо, Рішельє розглядав свій від’їзд «на край світу», як місію деміурга, улаштовувача «ідеального міста».

А.В. Красножон. Iдеальне місто (на правах рукопису)

Що надихнуло Пушкіна?

Про масонство в Одесі з роботи історика Савченка В.А.:

В Одесі розквіт масонського руху і впливу масонерії на життя міста припав на період із 1817 по 1822 рр. У листопаді 1817 відкривається ложа «Понт Евксинський» (працювала до середини 1822 р.), одна із шести масонських лож Шотландського обряду 9-ї Великої російської масонської провінції (9-ою провінцією керував граф С.Ланський). Очолив одеську ложу француз, Великий майстер, губернатор, граф Александр-Андро Ланжерон, а намісним майстром став віце-консул Франції в Одесі Адольф Шалле (з 1822 р., коли Ланжерон був звільнений із усіх державних постів, А.Шалле очолив ложу Понт Евксинський).
Роботи велися французькою, німецькою, італійською, російською мовами. Знаком ложі стало зображення парусника в морі, що пливе до міста на пагорбі, в оточенні гілок акації. Корабель став символом подорожі в невідоме, нагадував про Iсіду, вказував на схожість до герба Парижа. Через князя Сергія Волконського «Понт Евксинський» був пов’язаний з «Союзом благоденства». Князі Сергій і Михайло Волконські деякий час (1819, 1820 рр.) керували ложею «Понт Евксинський».
Одеська ложа стає однією з найчисленніших лож в Російській імперії і налічує близько двохсот братів. Формувалася ложа в середовищі одеських інтелектуалів, переважно професорів і викладачів, так чи інакше пов’язаних із Рішельєвським ліцеєм і Комерційною гімназією, а також купців французького, швейцарського, німецького, італійського, грецького походження. Багато було вихідців із Харкова, де на початку XIX ст. був відкритий університет, і де вже діяла впливова масонська ложа. Харківські вчені мужі були надіслані в Рішельєвський ліцей за розпорядженням куратора навчального округу.

Жетон майстра одеської масонскої ложі «Понт Евксинський».

Одним із перших у ложу ввійшов професор Жан Лоран. Він ще на початку століття вступив у масонство у рідному місті Лозанна (Швейцарія). У 1805 р. Ж. Лоран оголошується в Одесі викладачем курсу історії та французької літератури, спочатку в одеській гімназії, а потім і в Рішельєвському ліцеї. Масонами були грек — професор Йосип Флукі, француз — професор Генріх Віард, який очолював у ліцеї кафедру фізики і математики, італієць — Антон Піллер — професор кафедри італійської мови та літератури.

Серед масонів-професорів ліцею виділялися закарпатські українці: Iван Орлай — ключова фігура українського масонства (закінчив Віденський університет і Петербурзьку медичну академію). До приїзду в Одесу I. Орлай директорував у Ніжинському ліцеї, а в 1826-1828 рр. був директором Одеського ліцею. Iнший був вихідцем із Закарпаття, масон, професор філософії і латині Iван Дудрович, який закінчив Харківський університет. У 1817 р. він почав викладати у Рішельєвському ліцеї, а в 1825-1826 рр. виконував обов’язки директора ліцею. Iз Харкова до Одеси прибули професори та викладачі, масони: Йосип Ковалевський — професор, викладач латині та грецької, професор Микола Жадан, професор Євген Шкляревич; ад’юнкти Iван Калинський, Микола Даревський (директор комерційної гімназії) та ін. Масон Григорій Богаєвський прибув до Одеси із Полтави, де був учасником Полтавської ложі.
Помітною фігурою одеського масонства був професор теології у Рішельєвському ліцеї, священик Феофіл. Він пройшов масонське учнівство в Санкт-Петербурзі, в ложі Олександра Лабзіна. В Одесі він допомагав грецьким «гетерістам», боровся проти єзуїтського впливу. Однак за прихильність до містики, вільнодумство, масонську діяльність і оригінальне трактування Святих Книг Феофіл був звільнений із ліцею, і в 1824 р. засланий у монастир. З ім’ям Феофіла пов’язана діяльність одеського відділення «Біблійного товариства» (у якому брали участь масони Н. Даревський, О. Флукі, Н. Жада).
Масони, навколо самі масони

Законспіровані ложі:

У ложу «Понт Евксинський» входили аристократи, чиновники й офіцери. Серед братів, членів і відвідувачів ложі, ми знаходимо декабристів: князя С. Волконського, В. Раєвського, А. Тітова, А. Борисова (засновника ложі «Об’єднаних слов’ян»). Серед одеських масонів були французи: засновник ботанічного саду Одеси ботанік Яків Десмет, архітектор Франсуа Шааль, більше дюжини французьких, швейцарських і італійських купців. Збиралися одеські масони на приміських дачах Розумовського, у будинку на розі вулиці Катерининської і Театрального провулка.
У листопаді 1818 граф Ланжерон створює нову ложу «Три царства природи — Друзі природи» (є дані, що ложа під такою назвою існувала ще із 80-х рр. XVIII ст.), яка, на відміну від «Понта Евксинського», об’єднувала не тільки науково-просвітницькі сили, але і працювала із братами вищих ступенів.
У 1824 р. до одеської масонерії приєднався видатний діяч свого часу Кирило Розумовський (граф, онук гетьмана України). Після ув’язнення в суздальському монастирі він був засланий до Одеси за вільнодумство і «українську фронду» (виступав за автономію України). Розумовський раніше належав до ордена розенкрейцерів, який був близький масонам. В Одесі ж він влився в масонське коло. Незабаром до Одеси повертається його брат — генерал-поручик, дійсний таємний радник, оберкамергер, граф Петро Розумовський, член ряду масонських лож, який відвідує Одесу в 1806-1835 рр.
У 1825 р. Одесу відвідують відомі польські масони, які одночасно були прославленими літераторами та революціонерами: I. Єжовський і Адам Міцкевич. На початку 20-х рр. масони посідали чільне місце в Одесі, намагаючись створити із неї зразок міста майбутнього. Особливу увагу масони приділяли вихованню молодого покоління, створенню європейської системи освіти, відкриттю ліцеїв і університетів. У 1820 р., під час відвідування Одеси, імператор Олександр був присутній на масонській «агапе» (обряд масонської «трапези»).
Iснувала в Одесі і «Анатолійська ложа» куди входили переважно грецькі купці із відомими у місті прізвищами: Маразлі, Зоріфі, Ралі, Маврокордато, Родокінокі, Троокі.
Є відомості, що в Одесі з 1810 р. існувала законспірована таємна масонська ложа — філія петербурзької морської ложі «Нептун». Відомий тільки один брат цієї одеської ложі — капітан 1-го рангу російського флоту, статський радник, директор Одеського відділення Біблійного товариства Стеран Телесницький, який проводив масонську роботу в своєму бу- динку — Єкатериненська площа № 3. Коли в середині ХХ ст. цей будинок зносили, у закладеному наглухо підвалі були виявлені елементи масонського храму та настінний розпис містично-символічного змісту. «Масонської» архітектури був трикутний будинок масона барона Рено по вул. Преображенська — ріг вул. Єлизаветинської, із масонським символом біля входу і двома кам’яними лицарями.

Боротьба з масонством:

З 1822 р., коли почалося офіційне обмеження масонської діяльності, державна служба і масонство були оголошені несумісними. Нові накази із заборони масонства були ухвалені у 1824 і 1826 рр., у ці роки багато професорів — масонів покинули Рішельєвський ліцей. Поліція Одеси, прагнучи розкрити масонську змову, не раз влаштовувала обшуки й облави під час масонських робіт. Але масони славилися невловимістю: будинки, де розміщувалися ложі, були пов’язані із системою катакомб, і масонам завжди вдавалося вчасно сховатися від поліції. Владі тільки здавалося, що із 1826 р., масони згорнули свою діяльність в Одесі. Однак ще до середини 30-х рр. по Одесі повзли чутки, що на дачі Розумовських (вул. Балківській) таємно збираються масони.
У 1837 р. російській поліції були надані широкі права із боротьби з масонством. Незважаючи на це, є уривчасті відомості про існування законспірованої ложі «Приморська ложа», яка діяла в Одесі в 1845 −1875 рр. (До неї входив генерал Iван Сабанєєв). У сімдесяті роки ХIХ ст. в Одесі існує ложа «Зірка справедливості». Цікаво, що ця ложа була революційно-народницьки орієнтована, і підтримувала зв’язок з Миколою Огарьовим. Є відомості про те, що в Одесі та Iзмаїлі в 70-х рр. XIX ст. існувала ложа «Відродження Прозелітського Сходу». В Одесі у 1903-1917 рр. існували ложі: «Iстина», «Зірка Сходу» (система «Великого Сходу народів Росії»), «Данте Аліг’єрі» («італійська ложа»), «Святий Йордан», до яких входили міський голова, адвокати, фінансисти, великі підприємці. Серед одеських масонів можна відзначити: Володимира Чеховського, видатного політичного діяча, лідера українських соціал-демократів (у майбутньому — член Центральної Ради, прем’єр-міністр України із грудня 1918 р. до лютого 1919 р.), і Андрія Ніковського, журналіста і літератора (у майбутньому — товариш голови Центральної Ради, міністр закордонних справ Української Народної республіки).
Одеськими масонами були видатні люди: професор, товариш міського голови, віце-консул США Костянтин Кровопузков, лікар Степан Житков (Гідний майстер), князь Давид Бебутов, князь Сергій Урусов (колишній губернатор), присяжний повірений Михайло Ратнер, одеський міський голова (1917- 1919 рр.) Михайло Брайкевич, гласний Думи Б. Сімяков, директор Кредитного товариства А. Суботкін, видатний громадський діяч М. Маргулієс, університетські професори: Л. Крижанівський, С. Шатуновський, підприємці: I. Жидков, М. Ржепішевський, М. Шпенцер та ін. У 20-30-і рр. в еміграції у Парижі відомий громадський діяч, масон К. Кровопузков очолив Одеське земляцтво (до нього входили масони I. Трігер, В. Шах, К. Мачульський, Я. Поволоцький).
Роль масонів для світової спільноти, на жаль, ще мало вивчена, але перебування у їхньому числі видних одеситів, які справили безсумнівний вплив на розвиток культури, науки та освіти в Одесі, свідчить про їхній прогресивний вплив на розвиток культури на півдні України.

http://odesskiy.com/chisto-fakti-iz-zhizni-i-istorii/masonskoe-dvizhenie-v-odesse.html

Як приймали в масони

«Велика Радянська енциклопедія» про масонство у світі:

Масонство, франкмасонство (від франц. Franc-magon — вільний каменяр), релігійно-етичний рух, що виник на початку XVIII століття в Англії та поширився потім у Франції, Німеччині, Iспанії, Росії, Данії, Швеції, Iндії, США та інших країнах. У масонстві під знаком етичного вчення, що проголосило «об’єднання людей на засадах братерства, любові, рівності і взаємодопомоги», ідеї буржуазного антиклерикалізму переплелися із елементами релігійного містицизму. Початок руху було покладено в Англії (створення «Великої ложі», 1717 р.). У «Книзі статутів», складеної у 1723 р. лондонським проповідником Джеймсом Андерсоном, масону наказувалося не бути «ні дурним атеїстом, ні безрелігійним вільнодумцем», підтримувати цивільні влади, не брати участі у політичних рухах. Заперечуючи церковну догматику і культ, масони шанують бога як «великого архітектора всесвіту» (у дусі деїзму), допускають (як правило) сповідання будь-якої релігії, вводять у своє вчення і в ритуал елементи християнства, іудаїзму та інших релігій. Масони (які називають один одного «братами») об’єднуються в місцеві організації (ложі); сукупність лож у національному масштабі становить Велику ложу на чолі з гросмейстером (великим магістром, великим майстром). Назва, організаційна форми (ложа), ієрархія (учень, підмайстер, майстер, великий майстер), а також символічні знаки (циркуль, молоток, схил, кельма, фартух, рукавички) та інші традиції запозичені масонством із практики середньовічних цехових об’єднань (братств) будівельників-каменярів, особливо вищого їхнього прошарку (архітектори, скульптори, художники).
Спочатку рух носив буржуазний характер, у другій половині XVIII століття в ньому брали участь багато просвітителів. Протиставляючи себе феодальній державності та офіційній церкві, Масонство прагнуло створити таємну всесвітню організацію із метою мирного об’єднання людства в релігійному братерському союзі. Поступово (особливо на континенті Європи) Масонство набуло більш аристократич- ного характеру. В ньому посилилися елементи містицизму, який змінив раціоналістичний дух раннього Масонства, прагнення пов’язати його із середньовічними лицарськими і містичними орденами (тамплієрство, розенкрейцерство та ін.). Колишня відносно проста організація замінювалася все складнішою ієрархією (у деяких напрямках Масонства — до 99 ступенів), був створений пишний ритуал. Однак соціальний склад учасників руху, система філософських ідей Масонства, роль масонів у політичній боротьбі не відрізнялася однаковістю і значно варіювалися як у різних країнах, так і у часі. Його прихильниками були пруські королі — від Фрідріха II до Фрідріха III, багато англійських королів (Георг IV, Едуард VII, Едуард VIII), шведський король Густав III, багато президентів США — від Дж. Вашингтона до Г. Трумена, державні діячі — Б. Франклін, У. Черчилль, багато філософів, письменники (Г.Е. Лессінг, Вольтер, I.Г. Фіхте, I.В. Гете, К. Віланд, I.Г. Гердер та інші), компо- зитори (В. А. Моцарт, I. Гайдн). А. Вейсхаупт, створюючи (у 1776) у Баварії орден ілюмінатів, намагався перетворити Масонство в таємну організацію просвітницького характеру. На початку ХIХ століття були спроби пристосувати Масонство для конспіративних потреб революційного руху (Iталія, Польща). Боротьбу проти Масонства вели із клерикальних позицій папи, що опублікували з 1738 ряд булл, в яких Масонство піддавалося осуду, а католики-масони відлучалися від церкви.
У 60-х роках ХХ століття у світі налічувалося близько 8 млн. членів масонських лож, із них 6 млн. в англо-саксонських країнах, головним чином у США і Великобританії (про чисельність масонів є й інші дані).

ВРЕ, 3-є видання. Т. 16.— С.241-242

Як Ви думаєте, чому масонство отримало настільки серйозне поширення в Одесі?

Тому що засновники Одеси були масонами
Тому що в Одесі масонські організації не заборонялися владою
Тому що в Одесі легше було вступити до масонського братства

Яку мету ставили перед собою масони Одеси і взагалі масони Російської імперії?

Впливати на світову політику
Мирне об’єднання людства у релігійному союзі
Влаштовувати таємничі ритуали
Дивна споруда

Масонськая символіка Одеси:

Масонство — це зашифрований символізм. Сьогодні масонську символіку можна зустріти в найнесподіваніших місцях. Скажімо, на однодоларовій банкноті чи українській купюрі номіналом 500 гривень (піраміда і Всевидяче око).
Архітектурний вигляд «старої» Одеси сформований переважно у другій половині XIX ст. I незважаючи на офіційну заборону масонства, у місті все ж з’являлася зашифрована символіка «таємних товариств». Деякі їхні сліди збереглися досі переважно на фасадах будинків.
Справа у тому, що в уяві масонів впорядкувати простір можна за допомогою архітектури. Тому основні символи масонства пов’язані з архітектурою і геометрією — кельма, циркуль, лінійка-кутник, робочий фартух. Такі символи (схрещені кутник і циркуль) і зараз можна зустріти на будинках по вул. Великій Арнаутській і на будовах Дерибасівської.
Ще до недавна на вул. Розумовській знаходилася будівля колишньої Єврейської богодільні. На її фронтоні знаходився «класичний» масонський символ — пелікан, що розриває дзьобом своє тіло і годує ним пташенят. Це знак співчуття і милосердя, який символізує Христа, який рятує людський рід своєю кров’ю. У часи Ланжерона на замовлення одеської масонської ложі був виготовлений мідний жетон із зображенням емблеми ложі із вінком листя акацій і лавра довкола. Саме Рішельє культивував в Одесі повсюдне насадження «масонського дерева» — білої акації, шанованої масонами, як символ стійкості, безсмертя духу і відродження «вільних каменярів».

Знаменитий пам’ятник О.С. Пушкіну в Одесі, із зображеною на ньому «Зіркою Сходу» (ліворуч). Якщо дійти до перехрестя вулиць Князівської і Новосельского, то можна побачити похмуру будівлю в досить непривабливому стані. Це колишня будівля iмператорського Російського Технічного товариства з чітко позначеними на його фасаді масонськими символами (справа).

У 1821 р. в масонство був посвячений О.С. Пушкін. «Я був масон в кишинівській ложі, тобто в тій самій, через яку знищені в Росії всі ложі», — писав він у січні 1826 року. На одеському пам’ятнику Пушкіну, який був споруджений на Приморському бульварі в 1888 р., красується загадкова перевернута червона зірка із усіченими променями. На думку деяких дослідників, це явно масонський символ. Ця пентаграма, мабуть, знак одеської ложі «Зірка Сходу».

А.В. Красножон

Масонство сьогодні:

У 1989 р. Михайло Горбачов дозволив заснувати відділ єврейського масонського ордена «Бнай Бріт» («Сини Завіту») в ряді міст СРСР, в тому числі й в Одесі.
З 2010 р. керівником всіх масонських лож в світі став спадкоємець британського престолу принц Ендрю.
Де вдягалися одеські модниці?

Декабристи в Одесі:

1 серпня 1822 Височайшим указом діяльність масонських лож та інших будь-яких таємних товариств у Росії була заборонена. I це не випадково, тому що серед членів масонських лож було безліч майбутніх декабристів.
Одеса неодноразово згадувалася у справах слідчої комісії, перед якою проходили члени Північного і Південного товариств. Тут були П. Пестель — організатор і голова Південного товариства декабристів; сюди, відвідуючи матір, приїжджали брати Поджіо — Йосип і Олександр; вихованцем Рішельєвського ліцею був О. Корнілович; відвідували Одесу M. Орлов, С. і M. Муравйові-Апостоли, В. і Н. Раєвські, M. Лунін та ін.
Завдяки С. Волконському був налагоджений зв’язок Південного товариства декабристів із Північним, зокрема, із одним з його керівників К. Рилєєвим. «З усього видно, — казав імператор Микола Перший, — в Одесі має бути лігво змовників».

«Гніздо змовників» // http://history.odessa.ua/ex05.html


Керівники «Південного товариства»: Сергій Iванович Муравйов-Апостол (1796-1826, ліворуч); Павло Iванович Пестель (1793-1826, в центрі) Михайло Сергійович Лунін (1787-1845, праворуч)


Сергій Григорович Волконський(1788-1865) — очолював Кам’янську управу Південного товариства. Олександр Йосипович Корнилович (1800-1834)

З Великої радянської енциклопедії:

Корнилович Олександр Йосипович [7 (19) .7.1800, Могилів-Подільський, нині Вінницької області, — 30.8 (11.9). 1834 р., поблизу Тбілісі], декабрист, історик. Виховувався в Одеському ліцеї і училищі колонновожатих. З 1816 р. разом із Д.П. Бутурліним займався архівними дослідженнями із проблем воєнної історії Петра I і Вітчизняної війни 1812 р. У 1822-1824 опублікував ряд статей за період 1-ї чверті XVI ст. та історії російських географічних відкриттів. У травні 1825 р. прийнятий до Південного товариства декабристів, виконував відповідальні доручення Васильківської управи, восени 1825 р. здійснював зв’язок між Південним і Північним товариствами. У день повстання 14 грудня 1825 р. перебував на Сенатській площі. Був засуджений до 8 років каторжних робіт із наступним поселенням у Сибіру. В 1828 р. доставлений із Нерчинських копалень до Петропавловської фортеці, де знаходився до листопада 1832 р., коли був приписаним рядовим у Ширванський піхотний полк і відправлений на Кавказ, де помер від тифу.

ВРЕ. 3-е видання. Т. 14.— С.330

Доля братів-декабристів — уродженців Одеси:

Поджио Олександр Вікторович (1798-1873 pp.)

Відставний підполковник. Член Південного товариства, один з найближчих сподвижників П.I. Пестеля. Засуджений за I розрядом. Знаходився у в’язницях Чити і Петрівського заводу. Потім на поселенні в селі Усть-Куда Iркутського округу і Iркутську.
Після так званої «амністії», даної в 1856 році, за кордоном зустрівся з О.I. Герценом.
Останні роки життя провів в селі Вороньки Чернігівської губернії, в маєтку дочки свого в’язня- побратима С.Г. Волконського, де і помер..
Автор «Записок», які залишилися незавершеними.

Поджио Йосип Вікторович (1792-1848 pp.)

Поджио Йосип Вікторович (Iosif Poggio) (1792-1848) — штабс-капітан лейб-гвардії Преображенського полку у відставці, декабрист. Народився 22 листопада 1792 року в Миколаєві в сім’ї уродженця П’ємонта Віктора Яковича Поджио і його дружини Магдалини Йосипівни Даде, освіту отримав в Iєзуїтському коледжі Санкт-Петербургу, 18 червня 1811 року вступив на військову службу підпрапорщиком лейб-гвардії Преображенського полку. Брав участь у Вітчизняній війні 1812 року у складі 1-ої бригади Гвардійської піхотної дивізії 5-го корпусу, бився біля Бородіно.
24 грудня 1812 року — прапорщик, 1 січня 1813 року перейшов через Німан у складі колони генерала Олександра Петровича Тормасова (1752-1819), брав участь у битвах при Лютцені, Бауцені, Кульме і Лейпцігу, 1 січня 1814 року переправився через Рейн і у складі резерву Головної армії брав участь в усіх операціях Французької кампанії 1814 року аж до штурму Парижу. 1 вересня 1818 року вийшов у відставку «за хворобою» і був призначений штабс-капітаном. З 1824 року — член «Південного товариство», виступав за встановлення в Росії республіканської форми правління і викликався взяти участь у вбивстві імператора Олександра I-го, 14 січня 1826 року заарештований у своєму маєтку в селі Янівка Чигиринського повіту Київської губернії, 20 січня 1826 року доставлений на головну гауптвахту Санкт-Петербурга і наступного дня переведений в Петропавловську фортецю («посадити і утримувати строго, але добре»). 10 липня 1826 року засуджений за 4-им розрядом і засуджений до каторжних робіт строком на 12 років (22 серпня 1826 року термін скорочений до 8 років), 16 жовтня 1827 року за клопотанням свого тестя генерала Андрія Михайловича Бороздіна (1765-1838) відправлений замість Сибіру в Шліссельбурзьку фортецю, де і відбував визначений термін. 11 серпня 1834 року доставлений на поселення в Iркутськ, де і помер 6 січня 1848 року у віці 55 років, похований на колишньому Єрусалимському кладовищі.

Декабристи. Біографічной довідник. — М., 1988. — С.302.


Зброя декабристів — Альманах «Полярна Зірка» і офіцерський пістолет — один із тих, яким хотіли вбити імператора Олександра I.

Як ви думаєте, чим декабристські організації, серед яких було безліч героїв Вітчизняної війни 1812 р., принципово відрізнялися від масонських?

Революційністю
Релігійністю
Iнтернаціональністю

Чому, на Ваш погляд, саме в Одесі утворився головний центр вільнодумства на всій території Російської імперії?

Тому що в Одесі жило багато політв’язнів
Тому що тут було багато масонських братств
Тому що Одеса створювалася як «ідеальне» європейське місто
Перша міська газета вийшла французькою мовою

З книги «Вулиці розповідають» про національно-визвольний рух болгарського народу

Одеса майже із дня свого заснування стала мостом дружби між народами Болгарії та Росії. Iсторія Одеси нерозривно пов’язана із іменами багатьох чудових синів болгарського народу, борців за його національне та соціальне визволення.
Тут жив наприкінці 50-х років XIX століття один із організаторів і учасників збройної боротьби із турецькими загарбниками Георгій Раковський, а у шістдесятих роках того ж століття національний герой Болгарії, революційний демократ і талановитий поет Христо Ботєв.
У 1873 році знову приїхав до Одеси під чужим іменем для збору коштів на підтримку визвольного руху. У серпні 1875 Центральний Болгарський революційний комітет направив Христо Ботєва на південь Росії для вербування людей, збирання коштів і закупівлі зброї. «... Усюди наша справа йде на лад, — писав Ботєв. — Рушниці куплю в Одесі».

Георгій Раковський (1821-1867) і Христо Ботєв (1848-1876).

В Одесі збирали кошти для закупівлі зброї, формувалися загони добровольців для підтримки повстань поневолених Туреччиною народів Балканського півострова. Серед цих добровольців було багато одеситів. Під час російсько-турецької війни 1877-1878 років 1012 жителів Одеси вступили до лав болгарського ополчення.

Саркісьян К., Ставніцер М. Вулиці розповідають. — Одеса, 1968 -. С. 246-247..

Бізнес по-німецькі

Олег Смирнов про історію грецького визвольного руху:

Одеса увійшла в історію грецького народу як місто, де виникла таємна національно-патріотична організація «Філікі Етерія», яка очолила національно-визвольну боротьбу грецького народу проти османського іго.
Ситуація у Греції на початку XIX століття створювала передумови повалення османського іго і створення незалежної грецької держави. Потрібні були організації, які відповідали б розширенню національного руху.
Таким товариством і стала таємна політична організація «Філікі Етерія» («Дружнє товариство»), заснована у 1814 р. в Одесі, в Червоному провулку, 18, де для діяльності грецьких патріотів існували найсприятливіші умови.
Засновниками його були три грецьких патріоти: Ніколас Скуфас, Еммануїл Ксантос і Афанасіос Цакалов. Організатори поставили завданням залучити до її членів впливових і хоробрих співвітчизників, для того, щоб підготувати збройне повстання в Греції з метою створення незалежної грецької держави.
На Пелопоннесі й в усій Греції дух «Філікі Етерія» поширився на всі верстви суспільства, у тому числі на духовенство, аристократів, військовослужбовців, моряків та комерсантів.
Вся Греція повторювала гасло «Філікі Етерія»: «Свобода або смерть!» Протягом 1821 року важливий центр етерістського руху продовжував діяти там, де він і виник, — в Одесі.
У серпні 1821 року Одеська Ефорія «Філікі Етерія» була перетворена на «Одеське грецьке філантропічне товариство». Основною діяльністю товариства стало надання матеріальної допомоги біженцям із Османської імперії. Незважаючи на свою філантропічну вивіску, товариство було політичною організацією, що продовжувала патріотичну діяльність «Філікі Етерія».
Керував товариством Виконавчий комітет у складі: I. Амвросиу, А. Мавро, К. Кумбарі, Г. Маразлі, В. Палеолог. Крім допомоги біженцям, товариство піклувалося про повстанців із Дунайських князівств — учасників повстання, піднятого А. Iпсіланті.
Греків проживало в Одесі понад 20 тисяч. Один із братів Кумбарі врятував 1000 християнських сімей в Константинополі від переслідування турецької влади після повстання у Валахії. Грецьке філантропічне товариство існувало до 1851р.
«Філікі Етерія» підготувало грецьке населення до участі в боротьбі проти османського іго. Повстання етеристів під керівництвом А. Iпсіланті запалило іскру революції.
Iз 25 березня 1821 р., коли почалася революція, протягом восьми років грецька армія вела бойові дії. В умовах Адріанопольського мирного договору, підписаного між Росією і Туреччиною 14 вересня 1829 р., була визнана автономія Греції, а 24 квітня 1830 р. проголошена Незалежність Греції. Народ Еллади, зламавши кайдани важкого рабства, першим із балканських народів знайшов свободу.
I сьогодні їхні нащадки шанують пам’ять героїв Еллади, які віддали свої життя за її свободу і незалежність!

Еммануїл Ксантос (1772-1852) та Олександр Iпсіланті (1792-1828).

Розповідь із історії Одеси — грецьке товариство «Філікі Етерія» http:// olegsmirnow.narod.ru/history_Odessa_ Filiki_Eteria.html

Цікава доля Палацу моряків

Музей «Філікі Етерія»

У вересні 1994 року, у дні святкування 200-річчя заснування міста, в Одесі у будинках Красного провулку № 16-20 було урочисто відкрито Філію Грецького Фонду Культури (Центр у м. Афіни). Ці будинки на пільгових умовах мерія міста передала у розпорядження Філії, де і працює із цього часу переведений сюди музей «Філікі Етерія». Це його історичне місце. У минулому ці будинки належали грекам і саме тут у 1814 році було створено таємну революційно-патріотичну організацію «Філікі Етерія», яка підготувала греків до боротьби за незалежність і назавжди пов’язала історію Одеси з історією національно-державного відродження Греції.
Музей створено Грецьким Фондом Культури у співпраці з Одеським історико-краєзнавчим музеєм, який надав ряд експонатів з історії «Філікі Етерія», доповнених точними копіями експонатів із музеїв Греції, особливо з етнологічного та історичного товариств Греції. Музейну експозицію представляють 3 тематичних розділи: перший розкриває діяльність грецької колонії в Одесі у дореволюційний період, другий і третій — історію створення, адміністративний, економічний устрій і діяльність «Філікі Етерія» та її членів до і під час грецької революції.
Нещодавно відкрито нову залу музею етнографічного характеру зі справжніми предметами побуту, які відображають картину будинку Г. I. Маразлі в першій половині XIX ст.

Музей (Філікі Етерія)
// http://www.hfcodessa.org/rus/museum.html

Чому населення нашого міста активно підтримувало греків і болгар у боротьбі за створення власних держав?

Тому що в Одесі діяли великі грецька та болгарська діаспори
Тому що Одесу заснували греки
Тому що одесити любили грецькі й болгарські вина