§9

Розвиток освіти і наукових знань

Якою б могла бути Одеса?

 

«Розумове життя Одеси в золоте століття її існування зробило величезні успіхи. У перші ж роки управління Рішельє були відкриті „нижнє і середнє“ відділення „Комерційної Гімназії“, заснований „Шляхетний Iнститут“ для дворянських дітей, що готуються до військової служби, із особливим відділенням для осіб жіночої статі».

Д. Атлас «Стара Одеса, її друзі і недруги».

 

2 травня 1817 р. був відкритий ліцей, який отримав назву Рішельєвський. Його так назвали на честь герцога Рішельє, який протегував йому (виділив ліцею ренту в 1600 червінців зі своїх заощаджень). Крім того, на утримання ліцею виплачувався податок у розмірі 2,5 копійки з кожної чверті проданого за кордон зерна.
Першим директором ліцею був монах-єзуїт Шарль Домінік Ніколь, близький друг Рішельє.

Абат Ніколь (1793-1820)

«Відомий із давніх років у столиці абат Ніколь, що присвятив себе із самого приїзду до Росії вихованню благородного юнацтва, — йдеться у повідомленні графа Розумовського, — для якого утримувався тут довгий час пансіон, людина відмінна як знаннями, так і моральністю, за приписом Дюка де Рішельє, склав і представив мені проект задуманого нового училища в Одесі». Розумовський вважає, що «... шкода було б втратити нагоду вельми незвичайну, бо все улаштування сього, можна сказати, єдиного в роді своєму виховного інституту жодних витрат від скарбниці не вимагає».

 

«Аристократія, російська й іноземна, — пише Д. Атлас, — поставилася до нового ліцею з величезною довірою: на виховання до Одеси стали посилати дітей не тільки з провінції, але навіть із обох столиць».

Д. Атлас «Стара Одеса, її друзі і недруги»



Будівля Рішельєвського ліцею, майбутнього Новоросійського університету.
Дисципліна Рішельєвського ліцею

 

Ліцеїсти вивчали російську, грецьку, латинську, французьку, італійську та німецьку граматики, словесність, риторику і філософію, математику і фізику, військові науки (фортифікацію, артилерійську справу, геодезію та ін), а також «приємні мистецтва» — малювання, танці, музику, фехтування і т.д.
Вже у другій чверті ХIХ століття ліцею підпорядковуються всі навчальні заклади Одеси. У 1837 р. при ліцеї створена перша (Рішельєвська) гімназія. Наприкінці 30-х років Рішельєвський ліцей отримав статус окремого і самостійного закладу, за своїм складом і правами близького до університету. При ліцеї були створені відділення, які мали характер університетських факультетів; до викладання запрошувалися професори із Москви і Петербурга; значно розширюється бібліотека; відкриваються нові кабінети, відпускаються кошти на їхнє поповнення.

Коли відкрився Рішельєвський ліцей?

2 вересня 1817 р.
2 травня 1817 р.
2 квітня 1837 р.

Чому ліцей «жодних витрат від скарбниці не вимагає»?

На утримання ліцею виплачувався податок
Були високими батьківські внески
Пушкін подарував ліцею золотий годинник

Хто був засновником і першим директором ліцею?

Дюк Рішельє
Воронцов
Шарль Домінік Ніколь

Які ще існували навчальні заклади в Одесі?

Iнститут для шляхетних дітей
Крім Рішельєвського ліцею в Одесі не існувало інших учбових закладів
Новоросійський університет
Навчання — не для жінок!

 

У різні часи в ліцеї викладали такі відомі в науці люди, як видатний хімік Д.I. Менделєєв, історики П.К. Брун і М.Н. Мурзакевич, математики Г.П. Віарде, В.В. Петровський, юрист М.А. Соловйов. Ліцей давав своїм вихованцям глибокі знання. Безліч його випускників вступили в російські та зарубіжні університети. Серед них було чимало цивільних діячів, відомих в майбутньому не тільки в Одесі, а й за її межами. Це, зокрема, публіцист, а з часом відомий статистик О.Г. Тройницький. А випускники ліцею С.М. Воронцов і Г.Г. Маразлі з часом зайняли посаду міського голови Одеси. У ліцеї також навчався П.Ф. Симиренко, з родини відомих українських цукрозаводчиків, на кошти якого був виданий в 1860 році «Кобзар» Т.Г. Шевченка. Навчався в ліцеї й один з лідерів українського національновизвольного руху В. Антонович.

http://www.rl.odessa.ua/_For_Znakomtes/_For_History/History_2.html

Словами історичного джерела:

 

Як карали мародерів?

 

13 вересня 1829 р. за поданням графа М. Воронцова імператор Микола I видав указ, який дозволив розпочати в Одесі створення Міської публічної бібліотеки. Це була друга у Російській імперії (після Iмператорської в Санкт-Петербурзі) і перша в Україні публічна бібліотека. Спочатку для неї були виділені кімнати в будинку міських присутніх місць на Приморському бульварі. Оскільки в Одесі наприкінці 1829 року спалахнула епідемія чуми, відкриття бібліотеки відбулося лише 15 квітня 1830 року. На цей час зібрання налічувало вже 5 тисяч книг.

Факти свідчать:

Граф М. Воронцов приніс у дар бібліотеці «... зібрання дорогих за рідкістю творів. Це були 600 томів французьких класиків у розкішному виданні Фірмена Дідро». Приклад губернатора наслідували багаті одесити, і кількість книг у бібліотеці стала швидко збільшуватися. Iз зібрань літератури, яку в різні роки було пожертвувано бібліотеці приватними особами, особливу цінність становили такі колекції: графа М.М. Толстого, професора В.I. Тімонова (більше 40000 тисяч видань), Г.Г. Маразлі (10 тис. томів), колекція технічної літератури (1085 книг і брошур), з економіки та юридичних наук — О.О. Борзенка (851 вид), бібліотека археолога П.А. Бурачкова (3176 томів) та ін. Не можна не згадати іноземних жертводавців: ще в середині ХIХ століття у звітах бібліотеки фігурують Смітсоніанський університет (Вашингтон), університети — Паризький, Празький, Пекінський, Гарвардський, бібліотека Британського музею, Паризька національна бібліотека, бібліотека Конгресу у Вашингтоні. Оскільки фонди росли, доводилося кілька разів змінювати приміщення. У 1883 році для Бібліотеки та музею Товариства історії та старожитностей було побудовано, в основному, на кошти міського голови Г.Г. Маразлі, окрему будівлю (нині Археологічний музей), а в 1907 р. бібліотека ще раз відсвяткувала новосілля — переїхала в спеціально побудовану для неї споруду — один з кращих зразків бібліотечної архітектури в країні (арх. Ф.П. Неструх).

Будівля публічної бібліотеки, що побудована на кошти Г. Г. Маразлі.
Як святкували День міста Одеси у 1849 році

 

1839 р. в Одесі було створено Товариство історії старожитностей, якому в 1872 р. Олександр II дарував «в нагороду заслуг, наданих вітчизняній науці», найменування Iмпе- раторське (ИВ 1914: 555).

Iмператорське Одеське товариство історії старожитностей (далі IОТIС або Товариство) було першою у своєму роді організацією в причорноморському регіоні. Товариство протягом восьми десятків років об’єднувало людей, що мали те чи інше відношення до старожитностей, — від випадкових володарів ними до професійних дослідників. У результаті всілякі знахідки, раритети з приватних колекцій потрапляли в поле зору вчених, публікації та висновки яких знаходили своє місце на сторінках об’ємистих «Записок IОТIС». Так зусиллями Товариства створювалася солідна наукова база дослідження пам’яток античної та середньовічної епох на півдні імперії, а Одеса ставала найбільшим центром російської історичної науки.

Промова президента товариства Д.В. Княжевича:

Факти свідчать:

  • Аккерманські знахідки викликали в Одесі великий науковий інтерес, і в Бессарабію попрямував Микола Миколайович Мурзакевич, професор Рішельєвського ліцею, перший секретар Товариства (1839-1875 рр.), а потім його віце-президент (1875-1883 рр.). Про результати поїздки секретаря Товариства відомо зі звіту, представленого в IОТIС і заслуханого на 110-му засіданні 25 жовтня 1860 року. Iз тексту цього документа випливає, що предмети, які належали «до давньої еллінської епохи», знайдені у перекладеному шарі землі й, швидше за все, «закинуті» на берег в середні віки. Прекрасні речі мали особливу вагу для товариства ще й тому, що такі знахідки трапилися «в Аккермані вперше» із часу виникнення IОТIС.

  • Вже 26 вересня два професори — О.О. Кочубинський і Е.Р. фон Штерн — представили детальний звіт «Про поїздку за дорученням товариства в Аккерман для дослідження відкритої там гробниці». Iз цього тексту видно, що спостереження, пов’язані зі щойно виявленим пам’ятником, були найретельнішим чином задокументовані. Крім точних відомостей про характер споруди і висновків про його старовинність, знахідку замалювали і сфотографували. Склеп, що складався із двох камер, знаходився під піщаним насипом заввишки 5,32 м. Складену на скелі із масивних плит усипальницю відкрили за дві версти від центру міста, праворуч від дороги, що веде уздовж лиману до колонії Шабо. Це сталося випадково, коли власник ділянки, вирішивши влаштувати каменоломню, зніс частину великого кургану. Повні відомості про пам’ятник дослідники доповіли для обговорення на 290-му засіданні IОТIС (ДАОО 93-1-106: 76, 76 об., 82-84).

http://odesskiy.com/chisto-fakti-iz-zhizni-i-istorii/imperatorskoe-odesskoeobschestvo-istorii-drevnostej.html

Головна подія міста

Одеський історик А. Мисечко пише:

З перших десятиліть існування Одеси формується ціла когорта дослідників краю, зокрема історії козацтва. Уже в 1839 р. в Одесі створюється перше наукове товариство історії та старожитностей, яке видавало протягом 85 років свій науковий журнал під назвою «Записки Одеського товариства історії та старожитностей», на сторінках якого публікувалися історичні розвідки та документи про історію українського козацтва, без якого новітня історія краю була б немислима. На сторінках багатьох 33-х томів, які видавалися з 1844 по 1919 роки було опубліковано сотні робіт про козацтво, що сприяло популяризації «козаччини» не тільки в Одесі, але і в усій Російській імперії.
Ще більше для наукового дослідження історії козацтва зробив відомий одеський історик Аполлон Скальковський, який знайшов археографічний архів останньої запорізької Нової Січі, завдяки якому і видав цілий ряд робіт і документів про українське козацтво. Таким чином на півдні України і в Одесі, зокрема, бурхливо розвивалися дослідження українського козацтва, що сприяло поширенню відомостей про нього серед населення міста. Цілий ряд відомих одеських дослідників і вчених займалися в основному саме козацькою тематикою, що зробило Одесу одним з центрів дослідження козацтва.
З відкриттям Новоросійського університету в Одесі в 1865 р. на історико-філологічному факультеті відразу ж козацька тематика зайняла значне місце. Провідні професори університету П.К. Брун, (1804-1880 рр.), Є.О. Загоровський (1885-1938 рр.), О.I. Маркевич (1847-1903 рр.) та інші доклали чимало зусиль для дослідження історії козацтва на півдні України і в Одесі.
Особливо важливу роль у популяризації козацтва серед жителів Одеси і всього південноруського регіону відігравала досить популярна в той час газета «Одеський Вісник», яка виходила в Одесі в 1829-1894 роках. На її сторінках постійно друкувалися матеріали про історію, фольклор та господарську діяльність українського козацтва. I це не випадково, адже редакторами цієї газети були в основному нащадки козацьких родів, серед яких провідне місце займає О.Г. Тройницький (1807-1871рр.), який закінчив Рішельєвський ліцей. Також чимало зусиль до популяризації козацтва на сторінках цієї газети доклали редактори П. Сокальський та П. Зелений.
Згодом, в «Одеському українському клубі» і в товаристві «Український Дім» в Одесі постійно проходили виступи, концерти, спектаклі про славу українського козацтва, популяризуючи рідну історію. В товаристві «Український Дім», за спогадами Ю. Липи, молодь Одеси вперше дізналася про «Український легіон Січових стрільців» і за що він воює. Під час Першої світової війни в Одесі опинилася велика кількість біженців з Галичини, які також поширювали інформацію про Січових стрільців.

Вінцковський Т., Джумига Є., Мисечко А. Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 — квітень 1918 рр.). — Одеса: Фенікс, 2010. — С. 8 — 17.

Чи не пішов би ти...

 

Ретроспективний огляд документів IОТIС, які належать античним пам’ятникам Бессарабії, дозволимо собі завершити невеликою ремаркою. Дані археології із матеріалів Товариства, що зберігаються тепер в архівах різних країн, звичайно, незрівнянні з тими, що знаходяться ще в землі. Однак якщо польові дослідження дають археологу можливість побачити своїми очима і самому описати відкриті стародавності, то «кабінетний» археограф володіє перевагою охопити відомості, нагромаджені протягом багатьох десятиліть. Списані візерунковими почерками пожовклі від часу папери містять у концентрованому вигляді повідомлення про наукове життя історико-археологічного інтелектуального середовища всього південного заходу Російської імперії XIX — початку XX ст. З’єднати достоїнства обох напрямків дослідження — справа майбутнього, адже багато із порушених нами і залишених за рамками роботи питань ще чекають глибшого, в тому числі і монографічного, вивчення.

Уважно вивчивши результати роботи Одеського товариства історії та старожитностей, оцініть внесок її діячів для сучасних і майбутніх поколінь.